Березень
– Твір одразу зачепив мене за живе. Це перша постановка матеріалу в Україні, що дає багато і свободи, і відповідальності, – каже режисерка Яна Безсмертна, 26 років. Зробила виставу за п'єсою французького драматурга Флоріана Зеллера "Син", яка входить до його трилогії про стосунки між батьками й дітьми. Спектакль "Батько" йде з 2021-го.
За сюжетом, до адвоката П'єра, який має молоду дружину та немовля, звертається його колишня. Жаліється, що їхній спільний син Ніколя переживає депресію і прогулює навчання. Батько запрошує його пожити певний час із ним, однак хлопцю в іншій сім'ї бракує уваги.
– Твір розповідає складну історію взаємин у родині й показує, як кожним керує його біль, – продовжує Яна Безсмертна. – Ідеться про те, як ампутована глуха емпатичність стає захистом від болю. Як ми адаптуємося до світу, ховаємо слабкість, страх, чутливість. І як за найщиріших намірів і прагнень налагодити зв'язок не здатні чути та щиро говорити. Кожен ховається у своєму захисному каркасі. Ми замінюємо дійсність красивою метафорою, правильними, доречними чи то вигідними словами. Шукаємо щоразу вигадливіші методи достукатися одне до одного. Але дедалі більше віддаляємося від правди. Про це поговоримо з глядачем.
Прем'єра вистави "Син", реж. Яна Безсмертна,
Київський театр драми і комедії на лівому березі Дніпра, Броварський проспект, 25
ІЗ 8 березня до 14 липня
33 картини покажуть на виставці, присвяченій творчості Олександра Ройтбурда. Художник-постмодерніст, представник Нової української хвилі, директор Одеського художнього музею помер 8 серпня 2021-го у 59 років.
– Це унікальна особистість в українській культурі. Не тільки як визначний художник із впізнаваним стилем, а і як громадський діяч, коментатор та учасник суспільно-політичних подій, – розповідає куратор виставки, арткритик Костянтин Дорошенко, 51 рік. – Він присвятив життя просуванню, лобіюванню, інституціоналізації сучасного мистецтва. Водночас не бачив мистецтво відірваним від суспільства. Наполягав, що воно формує світобачення людей, рухає розвиток держави.
Однією з наскрізних у творчості Ройтбурда була тема влади, зокрема, впливу митця, культури, тілесного та підсвідомого на кожного з нас. Іронічними, саркастичними, парадоксальними картинами він провокував увагу політиків та широкого глядача до проблем і викликів для України. Талантом, наполегливістю та невпинною енергією Олександр змушував прислухатися до нього президентів, міністрів, мерів. Головну загрозу для країни та світу вбачав у неконтрольованій, абсолютній владі. Та зберігав оптимістичне бачення розвитку Батьківщини попри всі кризи та випробування, свідком яких був.
Серед знакових картин експозиції – "Той, що піднімає прапор", яку Олександр написав у ніч на 21 лютого 2014 року, після розстрілу Небесної сотні. Художник зображує українських громадян у героїчному пориві на захист власного майбутнього, підкреслює динамічність і драматизм подій. Ройтбурд був активним учасником Революції гідності. Підтримував мітингувальників і безпосередньо на Майдані, і в соцмережах. Став революційним голосом культури.
Виставка "Олександр Ройтбурд. Теорема влади"
Київ, PinchukArtCentre,
вул. Велика Васильківська/Басейна 1/3–2, блок А
9, 27 березня
– Прем'єру планували до 400-річчя з дня народження Мольєра 2022-го. Коли почалася велика війна, ми не розуміли, чи потребує Україна комедій і як можемо працювати в такий момент, – говорить режисер вистави "Тартюф" Дмитро Богомазов, 60 років. – Театр виявився навіть потрібніший, ніж до повномасштабного вторгнення Росії. Деякі наші бійці просять комедію як розраду для душі. Тому вирішили повернутися до постановки.
"Тартюф, або Облудник" французького драматурга Мольєра 360 років існує на світовій сцені. За сюжетом, шахрай Тартюф видає себе за священника. Обманом проникає в сім'ю багатого пана Орґона. Чоловік засліплений його уявним благочестям і готовий навіть переписати на нього будинок і майно.
– П'єса зачіпає одне з центральних питань людського існування, – продовжує Дмитро Богомазов. – Як у різноманітному світі знайти орієнтири. Зрозуміти, що тебе не обманюють ті, кому віриш. Сьогодні це мегаактуальна тема, взяти ті ж фейки. Сусідню країну завели невідомо куди облудними словами. Війна – це пік, обман цілої нації. Політики – завжди трохи Тартюфи. Часто кажуть те, що інші прагнуть почути. Люди обманюються, коли того хочуть. У житті кожного є свій Тартюф. Головне – не бути Орґоном. Мати розум і пильність.
Вистава "Тартюф", реж. Дмитро Богомазов
15:00, 18:00, Національний театр імені Івана Франка,
площа Івана Франка, 3
З 14 березня
– Коли готувався до зйомок, поїхав до Новояворівська, де жив Андрій Кузьменко, а також на могилу у Брюховичі. Спілкувався з людьми, які його знали. Казав, що роблю документальне кіно про нього, – розповідає актор Франківського драмтеатру Іван Бліндар, 31 рік. Виконав головну роль у комедії "Я, "Побєда" і Берлін" за автобіографічною повістю співака Кузьми Скрябіна. – Дратувало, що не надто схожий на Андрія. Мене заспокоїли, що не потрібно його копіювати. Бо знімаємо художній фільм.
Дія відбувається у 1990-х. Музикант-початківець Кузьма за три дні до концерту вирушає з другом Бардом до Берліна. Їдуть на старій "Побєді", яку придбали за безцінь у невідомого художника. Хочуть провернути авантюру й обміняти раритетну автівку в колекціонера на шестисотий "Мерседес". Кузьма обіцяє коханій Барбарі повернутися додому на крутій тачці, а хлопцям із гурту – встигнути на виступ. З початку подорожі плани йдуть шкереберть, за сюжетом.
Для фільму 16 пісень Скрябіна переспівали українські виконавці, серед яких Monatik, Dzidzio, Wellboy, Тіна Кароль, Джамала.
– Це кіно про любов, яка робить нас людьми. Про мрію, до якої треба весь час іти. Не опускати рук та не відмовлятися від неї навіть у найскладніші періоди, – додає Іван Бліндар. – Варто перебороти обставини, але досягти свого. І пам'ятати, що після найтемнішої ночі настає світанок. Особливо це актуально тепер.
Прокат фільму "Я, "Побєда" і Берлін",
реж. Ольга Ряшина
З 28 березня
– Це історія про час, коли всі були онлайн. Бути на зв'язку означало, що ти живий. Багато чого відбувалося саме в ноутбуках і телефонах. Тому для фільму обрали формат скринлайф, який потребує максимальної реалістичності, навіть документальності. Показуємо екран головної героїні, її повідомлення та відеодзвінки, – розповідає режисерка драми "Лишайся онлайн" Єва Стрєльнікова, 39 років.
За сюжетом, до київської волонтерки Каті потрапляє ноутбук, який віддали для військових. У цей час надходить відеодзвінок від хлопчика, який розшукує батька, попереднього власника девайса. Той зник під час вторгнення російської армії в Бучу на Київщині. Катя погоджується допомогти.
– Ми спілкувалися з волонтеркою, яка намагалася виводити людей з окупованої Бучі, користуючись ноутбуком. Вона розповіла багато історій, які допомогли в написанні сценарію, – продовжує Єва Стрєльнікова. – У нас не було конкретних прототипів, це збірний образ українки – наляканої дівчини, в якої багато злості. Вона потрапляє в ситуацію, де не може лишатися осторонь. Це бажання допомогти мають усі українці. Мене дивує, що нас і росіян називали братніми народами. Вони кожен сам за себе й не можуть нічого зробити поодинці, а ми єднаємося та маємо жагу бути вільними.
Ідея фільму виникла в березні 2022-го, а знімати почали в червні. То був період страху, злості й нерозуміння. Нині хочемо нагадати українцям, якими ми всі були тоді. Також стрічку важливо показувати за кордоном, бо демонструє, що відбувалося. Кіно має вплив у світі. Це зброя, яку можна використовувати. Росіяни знімають свої пропагандистські стрічки, що потрапляють до іноземців. А картин, які показують нашу правду, вкрай мало.
Прокат фільму "Лишайся онлайн",
реж. Єва Стрєльнікова
Березень-квітень
– 2024-го виповнюється 95 років від дня народження Алли Горської, однієї з найяскравіших представниць українського шістдесятництва, – говорить співкураторка виставки "Алла Горська. Боривітер", мистецтвознавиця Тетяна Волошина, 31 рік. – Проєкт уперше повною мірою представляє її творчість. Роботи збирали з музейних і приватних збірок. Показуємо Горську і як художницю, і як активістку, що була серцем опору шістдесятників. Назва виставки відсилає до мозаїки "Боривітер" у Маріуполі, яку частково зруйновано через вторгнення Росії. Це панно – один із ключових її монументальних творів. Стрімка композиція з образом птаха-борця в певному сенсі уособлює життя авторки.
Понад 100 робіт мисткині, світлини й архівні документи представлять в експозиції. А також відеоінсталяцію, присвячену знищеному вітражу "Шевченко. Мати", до якого залишилися тільки ескізи.
– У нас буде монументальне мистецтво, ескізи до невтілених театральних постановок, станковий живопис. Зокрема з важливим для художниці образом Шевченка. Вона своєрідно його трактувала, це завжди був гнівний Тарас, – додає Тетяна Волошина. – Окрема частина експозиції розповідає про вбивство. Коли Аллі Горській був 41 рік, її знищила радянська влада. Через активну проукраїнську позицію та принциповість.
Виставка "Алла Горська. Боривітер"
Київ, Національний центр "Український дім",
вул. Хрещатик, 2
До 7 квітня
14 робіт серії Victory 2022–2024 років і програмний твір "Перехід" 2019-го увійшли до персональної виставки 45-річної Катерини Косьяненко. Серія стала мистецькою реакцією художниці на повномасштабну російську агресію. Називає її своєю молитвою в картинах.
– Малювання людей війни стало для авторки спасінням від жаху та життєвою необхідністю. Склад серії постійно змінюється, вона поповнюється новими роботами, – каже мистецтвознавиця Христина Олійник. – Перший твір "Блокпост" був написаний після небезпечного переїзду з Києва до Чернівців по Житомирській трасі, яку на той час уже обстрілювали російські війська. На перший погляд досить формальний, декоративний, із фантастичним зловісним драконом, однак у ньому присутні і справжні військові.
У серії всього два пейзажі. "Тихо" – ще майже цілий будинок без людей. Та "Байрактар" – анонімне місто з червоною загравою і хижим безпілотником. Інші картини – сюжетні. Люди у війні, з надією на перемогу й нормальне мирне життя. Є відчуття спокою, можливість повернення додому у творі "Весна", безмежна радість у "Гарній новині" та "Дні нашої Перемоги".
Картини – духовні та багатошарові, пов'язані з українським іконописом. У них сакральний спокій на межі життя і смерті, барвистий живопис і певна стилізація. Іконописні персонажі – з просвітленими обличчями. Мініатюрні вставки, додані до головного зображення, нагадують житійні композиції на іконах. Кожен сюжет із цих мініатюр міг би стати новою картиною. Це персоналізований погляд художниці на сучасність, емоційне ставлення до війни. У роботах Катерини Косьяненко немає натуралізму, бруду й жаху. Є гармонія і духовність, краса витонченого колориту, віра та надія.
Виставка Катерини Косьяненко Victory. Kyiv
Київ, Музей книги і друкарства України,
вул. Лаврська, 9, корпус 9–10
1 
1
Коментарі