На страту в Японії очікують 134 засуджених

47-й рік сидить у в'язниці колишній професійний боксер та робітник соєвого заводу 77-річний Івао Хакамада з Токіо. Весь цей час він чекає на повішення. Чоловіка, якого 1966-го звинуватили в убивстві начальника, його дружини і двох дітей, вважають рекордсменом із перебування в камері смертників. Івао стверджує, що не винен. Нещодавно один із суддів, який виносив вирок, сказав: досі сумнівається, що Івао – вбивця, але не хотів іти проти думки колег тоді, і не бажає тепер.

В Японії засудженим до смертної кари повідомляють про страту за кілька годин до неї. Родини дізнаються пізніше. ­В'язні перебувають в одиночних камерах, не бачать інших людей, окрім охоронців. Займаються фізкультурою, можуть замовляти книжки. Побачення – раз на ­місяць під пильним наглядом.

Переважна більшість японців схвалюють смертну кару – про це свідчать соціологічні опитування. Її застосовують переважно за вбивство кількох людей, організацію терористичного акту. На страту в країні очікують 134 засуджених.

Ісіко МІСАДА, 58 років, реабілітолог, Йокогама:

– Чоловікового брата стратили на початку 1983-го. Я прийшла в родину, коли його вже ув'язнили. Судили за зґвалтування і жорстоке вбивство. Він вийшов від матері й мав їхати у гуртожиток. Наступного дня передзвонили з відділку, що його спіймали на гарячому з закривавленими руками. Хідеякі було 22.

Свекруха Мачіко до останнього боролася за нього. Вони найняли дуже дорогого адвоката з Токіо, писали звернення у верховний суд майже щотижня. Але чоловік каже, що на суді будь-який аргумент за Хідеякі одразу спростовували. Він боявся крові в дитинстві й мав епілептичні напади від самого її вигляду. Однак суддя призначив медичну експертизу, і жодних відхилень не знайшли. Хідеякі не міг пояснити, як таке сталося і що він там робив.

Нам зателефонували у середу вранці, що страта відбулася у вівторок. Можна було приїхати попрощатися з тілом. Мачіко провідувала сина в попередню п'ятницю й обіцяла витягнути його. Він на прощання сказав: "Просто так усе чомусь мало скластися. Я вас усіх дуже люблю. Якщо встигнеш, привези фотографії племінника". Я тоді мала якраз народити. Мачіко зі свекром і його сестрою поїхали попрощатися. Вона повернулася і сказала: "Мого невинного хлопчика повісили". У в'язниці Хідеякі пробув майже два роки.

Хідеякі не міг пояснити, як таке сталося і що він там робив

Усі вдавали, ніби нічого не сталося. Про Хідеякі ніхто не згадував. Мачіко носила біль у собі й померла наступного року 47-річною. Чоловік важко переживав втрату брата й матері, але ми з цим упоралися. Внутрішньо я ніколи не сумнівалася у провині Хідеякі.

Позаторік до нас прийшов поліцейський, який його затримував. Попросив чаю і довго мовчав. Зітхнув, а тоді випалив: зараз не впевнений, що Хідеякі був винен. Він біг по вулиці із закривавленими руками і кричав, що там помирає жінка. Поліцейського переконало те, що на ньому були сліди струменя крові, ніби він ударив її ножем. Найімовірніше, Хідеякі просто витяг ніж, що стримував кровотечу. На руків'ї знайшли його відбитки. Зараз провели б більше експертиз, а тоді ці докази були неспростовними.

Ми не зможемо очистити ім'я Хідеякі перед людьми. Але, сподіваюся, хоч Мачіко матиме спокій на тому світі.

Катсу РІКУНО, 34 роки, адвокат, Токіо:

– Багато хто вважає нашу судову систему застарілою, бо майже всі вироки – звинувачувальні. На це можна сказати, що нікого не хапають на вулиці й не тягнуть у суд просто так. Якщо вже справа доходить туди, то є достатньо доказів і підстав звинуватити людину. За наявності найменших сумнівів її повертають на дорозслідування. Чи страждають невинні? Я спеціалізуюся на групових злочинах. Ми боремось не за виправдальний вирок, а за якнайменший термін, тому в мене невинуватих не буває. Вони співпрацюють зі слідством, погоджуються на будь-які умови – тільки б отримати м'якші покарання.

За рік контракт розірвали, хоч він був підписаний на 10 років

Тору ХАРІДАДА, 39 років, економіст, Токіо:

– Я мав непогану кар'єру у великій компанії. Мене вирішили переманити їхні конкуренти. Знаю, що так робити неетично, але запропонували кращі умови, і я пішов. ­Півроку до того лікувався від хронічної перевтоми і проходив психологічну реабілітацію. Вирішив працювати там, де мені буде легше.

За рік контракт зі мною розірвали, хоч він був підписаний на 10 років. Компанія втратила завод після аварії на Фукусімі й почала скорочувати працівників. Я залишився без роботи, хоча компенсацію виплатили. Подав на них до суду. Знав, що планують відкривати нове представництво і я маю право отримати там роботу.

Роботу я отримав. Але ставлення до мене стало жахливе. Колеги вважають, що звертатися у суд – ганебно. Моя репутація зіпсована.

Не шкодую, що позивався. У мене є права, і їх треба захищати. Але японці стараються обходити суд якомога далі. На роботі у співробітниці брат незаконно забрав успадковану трикімнатну квартиру. Для Токіо – це величезне багатство. І та дурепа не звернулася в суд, хоча, напевно, виграла б його.

Енді ЛЕННЕР, 56 років, правозахисник Amnesty International, Лондон-Токіо:

– Відкладання страти на невизначений час – лише вершина айсберга. Є щось звіряче у тому, що людині кажуть про страту в останній момент. Із цим доведеться ще працювати, хоча традицію подолати майже неможливо. Смертних вироків із кожним роком виносять менше. Сподіваюся, найближчим часом Японія дійде до заборони страт. Мене тривожить інше. Будь-яка судова система недосконала. Це тільки у фільмах потрібні докази самі стрибають у руки. Помилки є в усіх, на жаль. А в Японії немає ніяких дорозслідувань, відсутні повторні експертизи після вироку. Так, система дуже прозора. Люди вірять суддям. Але водночас вона й надзвичайно закрита. Якщо приходиш із претензіями, перед носом зачиняють скляні двері, й ти – безсилий.

97 країн відмовилися від смертної кари

Два тижні тому в американському штаті Техас стратили ­колишню наркоманку 52-­річну ­Кімберлі Маккарті. 1997-го вона вбила викладачку коледжу на пенсії Дороті Бут. ­Засудженій, через 14 років очікування, зробили смертельну ін'єкцію. Останні її слова були: "Господь милостивий!"

Це – 500-та за рахунком страта в Техасі, відколи 1976-го верхов­ний суд Штатів зняв мораторій на смертну кару. Він діяв чотири роки, коли низку смертних вироків визнали порушенням восьмої поправки до конституції США. Вона гласить: "Не можна встановлювати надмірних застав, накладати надмірних штрафів або вдаватися до жорстоких і незвичайних покарань". Суддям не сподобався тодішній порядок, за яким присяжні мали одночасно і визначити вину підсудного, і постановити – стратять його чи посадять довічно. Із 1976-го вироки виносять у два етапи: на першому визначають провину, на другому – чи є обтяжливі обставини, через які злочинець заслуговує на смерть. 1977 року скасували смертну кару за зґвалтування та викрадення, за винятком того, якщо жертва внаслідок цього померла. Найвищою мірою карають лише за вбивство.

Відтоді у США стратили 1336 засуджених. Понад третину – в Техасі. Це покарання існує у 32-х із 50 штатів.

97 країн відмовилися від смертної кари, вісім застосовують її в особливих випадках, 36 – не страчували засуджених понад 10 років чи встановили мораторій. Решта 57 країн використовують смертну кару. На початок 2012-го у світі було щонайменше 18 750 засуджених до смерті.

×