"Цю весну в нас украла війна. Але ми впіймали злодія за руку"

Українці відгукнулися на російську агресію в соціальних мережах

Іван ЛЕНЬО, 50 років, музикант:

Прифронтове село на передку. Черговий тимчасовий ­готельний номер "12 зірок". Саме стільки зірок живе в кімнаті 2 на 3 метри. Їжу готують самі, воду добувають самі, інтернет встановлюють самі, перуть самі, світло – генератори свої. Що сниться хлопцям? Більшість каже – нічого. Про що мріється? Про недільний відпочинок у звільненому Криму, й щоб нарешті поспати без снаряги. Хоча б одну ніч. Однісіньку. Без трусів.

Сон мрії часто обривається черговим окриком комбата. Вони вскакують і біжать на позицію. І так тиждень за тижнем. Романтика, бл*дь. Арестович називав це "курортом для мальчиков". Можливо, і так. Тільки на цьому курорті кожна ніч може стати останньою.

А решта – все ок. Курортний сезон триває. Діють знижки. Квитки безкоштовні. Місця є.

 

Євгенія КУЗНЄЦОВА, 43 роки, письменниця:

Говорити з російськими лібералами на одному майданчику вважаю допустимим, коли закінчиться війна, Україна відновить територіальну цілісність, а Росія вже буде у процесі виплати репарацій.

На жаль, не всі нині присутні в інфопросторі "русские" ліберали до цього моменту доживуть.

Ну, як на жаль…

Сергій МАРЧЕНКО, 48 років, експерт ринку праці:

Жодні слова не перекреслять фактів. А факти в тому, що захисники Маріуполя здійснили подвиг, утримуючи позиції в повному оточенні понад 80 днів. Без артилерії, авіації. З мінімумом бронетехніки й критично обмеженим боєзапасом. У московитів немає жодного зіставного прикладу воїнської звитяги не тільки за цю війну, а за всю історію їхніх воєн. Жодна подія, яка відбудеться в полоні, не перекреслить і не кине ні найменшої тіні на подвиг захисників Маріуполя.

Україна переможе. Зараз у нашій армії воюють сотні тисяч героїв. Кожен із них міг би опинитися на місці оборонців Маріуполя і теж стати легендою. Кожен із них незламний. Кожен готовий до подвигу. Бо ми боронимо свою землю і немає сили, яка нас із нашої землі посуне.

Влад ЯКУШЕВ, 46 років, письменник:

Якщо ви відповідально заявляєте, що хочете захищати батьківщину в лавах Збройних сил України й тероборони, готуйтеся, що може бути некомфортно й ви на власні очі побачите ворога, який захоче вас убити. Якщо готові воювати лише в режимі "Я у всьому тактичному на блокпості постою", то залишайтеся краще вдома й допомагайте армії як волонтер.

Юлія ДАЦЕНКО, культурна менеджерка:

"Гівна вам мерзлого, кляті окупанти, а не нашу країну!" – так і хочеться прокричати, дивлячись на всю неймовірну красу нашої України! І день вишиванки, до слова, у нас 365 днів на рік, бо то невід'ємна частина кожного з нас! А сама вишиванка – звична частина гардероба!

Маркіян ПРОХАСЬКО, 30 років, письменник:

Політична думка формує і те, які ми є. І якщо людині пофіг, то чому комусь має бути діло до такої людини/країни. А от коли голос гучний і виразний, чіткий, конкретний, то – о диво – світ конкретніше реагує і робить кроки.

Чи допомагали б Україні, якби українці не сказали конкретно: "Нам не однаково, будемо ми в Росії чи ні"? Всюди, де можна, закричали, що ми – це ми, ми – окремі, ми демократичні та вільні, в нас інша історія, культура, кухня, музика, література, цінності. Пояснювали, що це для нас означає, чим вони інші, чому це важливо. Все це сукупно формує різні площини, які окреслюються такими поняттями, як політична нація. І якщо розібратися, то це в останню чергу означає, до якої ти партії належиш і чи ти взагалі маєш найменшу дотичність до політики як професії.

Чомусь ми маємо музичні смаки, хоч не всі музиканти. Любимо те, а не інше кіно – хоч не режисери. Маємо думки щодо астронавтики, історії, кулінарії та літератури, але не всі з нас астронавти, історики, кухарі чи письменники. Так що хай живе політична думка: різноманітна, плюралістична, будь-яка, в основі якої права людей та інтерес країни!

Віталій ЧЕПИНОГА, 52 роки, політик:

2122-й рік…

– Перепрошую, а як вас називати?

– Стефанія Джавелінівна.

– І хто ж це вас так назвав?

– Дід Байрактар і баба Лендліза.

Сергій ГРОМЕНКО, 36 років, історик:

Логіка історії полягала в тому, що на початку ХХ століття Російська імперія була приречена на розпад, як і її сусіди. Більшовикам завдяки комуністичній квазірелігії та морям крові вдалося загальмувати історичний процес і навіть у 1940-х повернути його навспак. Однак сила речей у 1990-х узяла гору – й совка не стало.

Теперішня РФ намагається провернути той самий кунштюк зі спротивом історії, не маючи при цьому ані сил, ані ідео­логії попередників. Світ із тих часів теж змінився, а Росія – ні. Тому нічого дивного, що замість 74 років теперішній режим протримається хіба 34.

Катерина БОРІСОВА, менеджерка магазину одягу:

Їдемо бусом із Німеччини через Польщу додому. Телефонують знайомі й кажуть: "Треба машинку для ЗСУ перегнати через кордон". Вияснилося, що вона десь там, де я зараз. Питаю, чи на автоматі. Кажуть, що так. На механіці досвіду немає, тільки навчання в інструктора, коли здавала на права. Домовилися, що заберу її у Вроцлаві. Зустрілися, сідаю в машину, а там – ручна коробка. А я не тільки на ручці не вміла, ще й за кордоном ніколи не їздила взагалі, окрім прикордонної зони. Словом, варіантів не було… Треба було сідати та їхати! У результаті побувала у Варшаві, Лодзі, на трьох пунктах пропуску й заїхала до Львова. Повернула ціленького, без жодної подряпини.

Олена ПАВЛОВА, 35 років, журналістка:

Цю весну в нас украла війна. Але ми впіймали злодія за руку. Усі знають, що це вона, вже не приховає злочинів.

Україна зараз така квітуча, як райський сад. Тюльпани, яблуні, бузок і перші півонії. Щодня і щоночі в цей садок летять ракети, й на землі серед пелюсток цвіту яблуні – чорні уламки смерті.

Як тут милуватися весною, як тут насолоджуватися буйним запаморочливим травнем, коли всередині – порожнеча. А на кожному дереві горлиці повсідалися парами й туркочуть. Горлиці цього року були особливо помітні. Квіти цієї весни були надзвичайно рясні, а трави соковиті. Наче досудова моральна компенсація за вкрадену весну. Наче вибух життя. Посеред усіх інших вибухів.

Валерій ПЕКАР, 56 років, науковець, підприємець:

Це другий фронт, пані та панове. Тут не треба буде ризикувати життям (хіба що десь особливо сильно наступити на хвіст схематозу, контрабанді й олігархам), але тут треба буде вкласти чимало зусиль. Що ми воюємо на два фронти, було ясно ще 2014 року. Я не розумію, як народ, що переміг другу армію світу, може опустити руки перед кількома десятками тисяч феодалів і їхніх посіпак, хай би які хитрі й досвідчені вони були. Їх менше, ніж росіян, і в них немає танків та крейсера "Москва". Нас більше, й це наша країна.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×