Спроба психологічної реконструкції
Перед кожним призначенням президент розкладає пасьянс.
Призначень багато, тому колод із парсунами й довідками треба також багато. Їх подають помічники, а Петро Олексійович розкладає картинками вгору, перебігає очима. Кожен ряд, усю колоду.
Реагує на знайомі обличчя. Присуває ближче, переглядає довідки – а раптом не знає чого про претендента.
Борис Ложкін. Створив з голої ідеї медіахолдинг, майже 20 років вів його крізь кризові бурі й потім продав за 370 мільйонів доларів. Та й з "Радіо-5", яким володів Петро Олексійович, он як упорався. Мережа була потужною, проте збитковою, а Ложкін узяв в управління – і вивів на прибуток. Та й зв'язки Борисові знадобляться, особливо ті, що президентові напряму не личать – з Ахметовим, групою "Приват"… Нерозумно не спиратися на олігархів, коли є можливість.
Юрій Косюк також сам себе зробив. Хто б міг подумати, що можна піднятися на птахівництві? Пересічну птахофабрику перетворив на одну з найбільших компаній країни, акції якої котируються на Лондонській фондовій біржі. Ще рік-два – і його виробництво стане найбільшим у Європі. Це нічого, що сяде на силовий блок – розбереться. Успішний бізнес-менеджер у будь-якій справі досягне успіху. Його складові універсальні. На президентів також ніхто не вчить, проте обрали люди – треба працювати.
Ложкін і Костюк. А що – непоганий тандем вийшов.
Поморочившись з іншими, менш важливими фігурами, Порошенко не без задоволення відсунув першу колоду: далі хай доробляють самі.
Президентові краще мати власні колоди на кожен управлінський випадок. Де б усі були твоїми – від тузів до шісток. Тоді пасьянс краще виходить, адже наперед знаєш, хто чого вартий і кого куди ставити. Але так склалося, він без власних колод. А чужі – вони і є чужі. Не будь-яка карта за нього гратиме, хоча "соратники" переконують у зворотному – наповнивши перед тим колоду своїми гравцями. Вони, може, й справді гідні, але… Слід спочатку придивитися, а кого й приручити.
Банківська колода. Степана Кубіва необхідно міняти. Хоча б з тактичних міркувань. З гривнею он що робиться, економіка завмерла в очікуванні, що гривня от-от заспокоїться. А голова Нацбанку або захопився миттєвими вигодами від високого курсу долара (для бюджету ж плюс), або забув, що й держава, і підприємці мають іноземні кредити, які потрібно повертати, та й сировина дорожче обходиться. Кого замість Кубіва пропонують?
Президент перебрав колоду. Є достойні люди, є… Та кандидатури, на якій хотілося б зупинитися, Петро Олексійович серед них не виявив. Не вгадали – зазначив не так розчаровано, як задоволено. Чому вони бояться запрошувати на державну службу успішних бізнесменів? Скільки ж можна орієнтуватися на радянську практику, коли треба було проповзти всіма кар'єрними сходами! Відомо ж, Валерія Гонтарева – один із найяскравіших інвестиційних банкірів. Займалася структуруванням угод і залученням коштів для рідного Roshen. То що – Гонтарева не зможе управляти золотовалютним запасом країни? Порошенко рішуче накрив долонею подароване колись фото: зможе, ще й як зможе!
Генеральна прокуратура. На початку колоди – кар'єрні юристи: прокурор, адвокат, суддя… За плечима кожного – солідний послужний список. Вони обжилися в системі, вросли в неї глибоким корінням. І навряд чи зацікавлені у реформуванні. Потрібна свіжа кров, незамулений погляд. Потрібен чужак. Але й не зовсім сторонній. І президент легко його знаходить. Уперше в новітній історії України на чолі Генеральної прокуратури стане людина без досвіду роботи в цих органах – міліціонер із понад 20-річним стажем. Віталій Ярема. На відміну від попередніх обранців Порошенка він не належить до когорти добірних і безсумнівних переможців, хоча й ішов у міліційну гору без затяжних привалів і дослужився зрештою до генеральських погонів. Зате має інший неодмінний плюс – протягом останніх років був на очах і не розчарував.
Нарешті остання колода. Найскладніша. Далі відсувати її не можна – війна ж триває, а військом керує в. о.
Полководців у нас – хоч полк із них формуй, а на чолі Збройних сил поставити нікого. Так, щоб під щире армійське "ура". Хоча дехто вже стояв і знову претендує.
Петро Олексійович викладає перед собою перший ряд.
У цього репутація патріота, чистку затіяв від тих, хто на паркеті виростав чинами або двом прапорам служить, але він здав Крим. Не він, звісно, та тінь поразки – на ньому, а військам нині потрібен генерал-переможець.
Цього встигли наректи Мойсеєм, який виведе армію із занепаду. Військовий теоретик, і погони на ньому трудові, носить заслужено. Проте боязкий проти політичного начальства. І всіх, кого попередник вичистив, на посади навіщось повернув. Запопадливий – он які слова знайшов, коментуючи їхню першу робочу зустріч в адміністрації: "Президент, Верховний головнокомандувач Петро Порошенко дуже детально затвердив план, який повністю передбачає всі етапи визволення нашої землі від людей, які там дестабілізують обстановку". Хоча плану, власне, тоді ніякого й не було – так, пройшлися разом по ситуації.
Цей має характер і чоловічу мужність. Проти Януковича голос вивищив, ризикнувши кар'єрою заради репутації. І Генштаб раніше очолював. Його називають "кращим серед гірших, які в нас є". Але чи варто цим пишатися на безриб'ї?
Цей занадто нетерплячий. Вискочив із роз'ясненнями раніше, ніж отримав пропозицію: "Чи правда, що Петро Порошенко запропонував вам посаду міністра оборони? Чи правда, що він уже вніс до Верховної Ради подання на ваше призначення? Даю вичерпні відповіді: не зустрічався, не пропонував, не вносив". Начебто чутки розвіяти, насправді ж – нагадав про себе президентові. До всього зажив слави скандаліста. І з Сенею у них давні нелади.
Цього рекомендують як генерала, котрий служив до обнуління нашого збройного щита, "коли армія була нормальною, коли проводили навчання". Майже шість років був командувачем повітряних сил. Кажуть, треба ставити в умовах війни старі кадри. Правильно кажуть. Але ж операції планує не міністр, а начальник Генерального штабу. У міністра оборони інші завдання.
Може, Косяка на армію перекинути – його преса вже зробила міністром, а Ложкіну іншого заступника підібрати?
Колода під руками Петра Олексійовича танула, аж доки стала зовсім тоненькою. І серед небагатьох, хто в ній залишився, був Валерій Гелетей.
Президент передчував, навіть мав певність: цей вибір викличе найбільше нерозуміння і в суспільстві, і серед військових фахівців, навіть скандал. Проте пішов на призначення Гелетея. І після трьох місяців керування війною проти Росії, багато в чому провального керування, не хоче знімати з посади. Чому? Та тому, що не бачить інших кандидатур. Принципово кращих за Гелетея. А якщо бачить – не вірить їм.
Порошенко не міг знати, що Янукович упаде так несподівано. Янукович, який пронизав метастазами Партії регіонів увесь державний організм. Який сидів на Україні міцніше, ніж Микола II на царстві.
Петро Олексійович не міг навіть припустити, що йому, лідерові ще більш заштатної партії, ніж ленінська РСДРП (б) у лютому 1917 року, вистачить одного незавершеного виступу із грейдера і ще більш незавершеного візиту до фактично захопленого Росією Криму, аби гетьманська булава опинилася в його правиці.
Порошенко не встиг приготуватися до передчасного президентства. І тепер змушений грати чужими кадровими колодами. Оскільки у власній – переважно люди його кола. Проте він узявся керувати державою і певен, що зможе. То чого має сумніватися в Ложкіні, Косякові, Гонтаревій, інших колегах по діловому цеху? Вони ж, як і він, – з когорти переможців. Кожен зійшов на вершину у власному бізнесі, якому особливо не вчився. То невже не переможуть і тут, на розбудові України?
Так розмірковував над кадровим пасьянсом наш президент чи якось інакше, але згадані тут парсуни отримали посади в його команді. Хто – під німе здивування суспільства, хто – під саркастичні посмішки чи й відкрите глузування. І багато в чому побоювання скептиків, на загальний жаль, справдилися.
Не знаю, які гори перевертає в адміністрації гаранта Борис Ложкін і яка від того користь Україні, а от інші призначенці, удостоєні персонального вибору Порошенка, довіри, схоже, не виправдовують. Не знайшов у собі сили комусь передоручити збирання золотих яєць з-під "Нашої Ряби" куратор силового блоку Юрій Косюк, навіть війна з агресором не пробудила патріотизму – не добувши з Порошенком і ста днів, він попросивсь у відставку. Сідаючи в човен, забула взяти весла Валерія Гонтарева й тепер не гребе, а бовтається у фінансовому морі – гривня тоне, валютний ринок у гіршому стані, ніж за Кубіва, економіка задихається без кредитів. До всього голова Нацбанку, за деякими даними, проґавила вивід в офшори 50 мільярдів доларів, таких необхідних країні. Не здобув ні авторитету в діючих військах, ні перемог на фронті й міністр оборони Валерій Гелетей, заяви якого про успішне завершення АТО, застосування Росією на Донбасі ядерної зброї та інші, не менш екзотичні, свідчать про цілковите нерозуміння того, чим він нині займається.
Порошенко все ще вірить у тих, кого запросив допомагати йому керувати країною, витягати з кризової ями. Та й рано, напевне, підбивати підсумки кадрового експерименту. Тому просто запитаю: а управляти власним бізнесом, вести справи дорогого серцю Roshen'а, Петро Олексійович цих людей поставив би? Навіть не в неспокійний воєнний, а у мирний час?
2 
1
Коментарі