"Байдужих людей в Україні стає все менше" – Олена Абаза

 

Ведуча нового проекту "Єдина родина" на "5 каналі" Олена Абаза розповіла про ідею його створення, шлях до справжнього громадянського суспільства та вражаючі історії героїв, які віддали свої життя за Україну

Олено, щонеділі ви разом із гостями у студії об'єднуєте Україну в єдину родину. Власне, і проект має аналогічну назву. Як виникла ідея створення подібного продукту та який основний меседж програми?

– Ідея виникла давно. Кожен, хто зараз долучений до проекту, виношував її й розумів: зробити щось подібне зараз необхідно. Реалії сьогодення свідчать про те, що глядачі відмовляються від серіалів та "жовтих" програм низького ґатунку і звертають увагу на новини та публіцистичні продукти, які відповідають подіям часу. Ми всі відчували, що каналу потрібне ток-шоу про головне. Коли до нас приєдналася сценарист Тетяна Малахова, спільна ідея перетворилася на сценарій програми "Єдина родина". Саме програми. Ми навмисне уникаємо назви "ток-шоу". Бо це не шоу. Це справжні історії справжніх людей.

Розкажіть про підготовку до нового випуску. Яку мету ставить перед собою редакційна група?

– У кожній програмі розкривається доля головного героя, навколо якої переплітаються долі інших героїв, адже в різних, на перший погляд, історіях, є щось спільне, щось, що їх об'єднує. Основна робота лягає на плечі редакторської групи. Ми всі допомагаємо, адже в кожного з нас за цей непростий період назбиралося багато цікавих історій і з'явилося чимало нових друзів, про яких варто розказати. Ставимо собі за мету зберегти пам'ять про синів України, які ціною власною життя захищали країну, а також підтримати їхні родини – зробити все, аби вони не почувалися покинутими. Ми висвітлюємо подвиги героїв та­ ­їхній життєвий шлях за допомогою спогадів колишніх учителів, друзів, коханих, щоб їхнє життя стало прикладом для молодого покоління, а рідні та побратими не відчували себе забутими.

У кожному випуску розповідаєте про долі трьох героїв. Ви не лише згадуєте загиблих, а й розказуєте про живих, спілкуєтеся з їхніми близькими та рідними. Яка історія вразила найбільше?

– Кожна. Кожна по-своєму, але жодна не залишила мене особисто байдужою. Я щиро захоплююся людьми, які, попри втрату рідних та близьких, наважуються прийти у студію й поділитися своїм болем. Ми їх слухаємо, підтримуємо. Бачу, що хоч трохи, але їм стає легше. Вони відчувають, що не одні, що їхню історію почули. Дуже вразила історія фельдшера Андрія Аболмасова, який відстояв увесь Майдан, рятуючи там людей, а коли почався воєнний конфлікт на Сході, був в одній із перших бригад медиків, що вирушила туди. Андрій працював особистим фельдшером хлопців з "Айдару", вони навіть у госпіталь не завжди їхали, адже знали: лікар усе зробить. У день, коли він загинув, стався мінометний обстріл. Андрій наступив на міну, але встиг відштовхнути двох молодих хлопців, врятувавши їм життя. У студії була його мама і дружина, яка хвора на рак крові. Завдяки чоловікові вона прожила з цією хворобою 12 років. Жінки та донька Андрія залишилися без найважливішої опори в житті. Мама крізь сльози благала про допомогу. І ми повинні допомогти. Усі разом. Ми, у свою чергу, пообіцяли знайти одного з хлопців, якого врятував Андрій, аби мама могла з ним поговорити. Для неї це буде важливо. Зараз працюємо над цим.

– Проект має не тільки ­соціально-патріотичний, а й виховний характер. На вашу думку, чи може він вплинути на патріотичну свідомість суспільства?

– Основні меседжі програми – це пам'ять, допомога, любов. Кожен героїчний вчинок має закарбуватися в нашій пам'яті. Ми стали на шлях, що веде до справжнього громадянського суспільства. Цей шлях буде нелегким, але перші кроки зроблено й назад дороги немає. Занадто велику ціну ми заплатили і продовжуємо платити щодня. Повинні вчитися саме на прикладах таких героїчно-патріотичних історій, що показані в "Єдиній родині". ­Серед експертів у нашій студії завжди присутні волонтери, психологи, державні службовці та соціальні працівники, які після ефіру обмінюються інформацією та намагаються допомогти нашим героям. У такі моменти я розумію: ми робимо все правильно. Зібрати їх усіх в один час в одному місці – це вже добра справа. Бо байдужих людей в Україні стає все менше.

Маєте близьких людей чи друзів у зоні бойових дій?

– Мої близькі мешкають у Луцьку. Безпосередньо в зоні АТО рідних немає. Але всі дуже хвилюються, стежать за новинами й допомагають, хто як може. Український народ довів, що ми – єдина країна. Та нині існує потреба усвідомити, що ми – єдина родина, в якій пам'ятають загиблих синів, не залишають сам на сам осиротілих дітей та батьків, піклуються про живих героїв. Ми пряжемо й усе в нас буде добре. Миру всім нам.

×