Фільм Олександра Міндадзе "У суботу", Україна, Росія, Німеччина, у конкурсі 14 лютого, 16.00, Berlinale Palast
Цього року до основного конкурсу кінофестивалю Берлінале потрапила стрічка Олександра Міндадзе "У суботу" - про аварію на Чорнобильській АЕС. Бюджет фільму - 3,2 мільйона євро, 40 відсотків із них - українські кошти. Продюсували стрічку Олександр Роднянський, Матіас Еше та Олег Кохан. У головній ролі - Антон Шагін, знаний за роллю Мелса у фільмі Валерія Тодоровського "Стиляги". Оператор - Олег Муту, який знімав картину Сергія Лозниці "Щастя моє".
Олександр Міндадзе написав сценарії до понад 20 фільмів. Перед зйомками стрічки "У суботу" режисер так описував свій задум:
"26 квітня 1986-го - субота "незнання". Історія молодого партійного функціонера, який опиняється на АЕС одразу після вибуху. Ошелешений зустріччю зі смертю, із жахом кидається в місто. Там ніхто нічого не підозрює. Герой намагається втекти з коханою і друзями-музикантами, але життя не відпускає. Не одне так інше - то жінка каблук зламає на пероні прямо перед потягом, то друзі не можуть піти з весілля, не завершивши виступ, то герой забуває про втечу. Хотів показати образ катастрофи, не переказуючи її подій. Намагався дослідити стан і вчинки людей у критичні хвилини.
Облич 1986-го вже немає. Народилися люди з іншою ментальністю, з іншими виразами облич. Знайти людей тієї породи важко. Але найважче - знайти головного героя. Грубо кажучи, мені потрібен молодий Збіґнєв Цибульський. В окулярах, із простуватою фізіономією, але разом із тим з якимось внутрішнім поворотом. Або молодий Маковецький часів "Патріотичної комедії" - замкнутий і відкритий водночас. Також дуже важливу роль грає жінка, єдина в чоловічому ансамблі. На вигляд - проста дівчина з гуртожитку, з рушником на голові - такою вона входить у кадр. Але поступово в ній мають з'являтися якісь навіть інфернальні риси - це ж вона гальмує героя, тримає його, провокує і не дає втекти. Вона і реактор - два полюси, лещата, що його стискають. Вона - головний супутник катастрофи. І те, як вона міряє туфлі - так само нездоланно і незбагненно, як вибух реактора. Він не може з цим нічого вдіяти і, головне, не може втекти. У фіналі в катері він бачить за 20 метрів від себе задимлений реактор - погрожує кулаком, а вона нахиляється й цілує його, загороджуючи смерть.
Смерть прийшла, але життя про це ще не знає. Герої не можуть зрозуміти масштабу катастрофи й тому не втікають. Чому герой не покине це вино, цю бабу? Знайде ще тисячу таких, якщо стрибне у потяг. Він був би дідусем сьогодні і згадував би, як вдало злиняв. Але - залишився. І хотів бігти, але каблук зламався, руки тримали дорогоцінні пляшки 1986-го, хоча розумів, що смерть. Зараз ми живемо так само - п'ємо каву, ходимо на роботу, гуляємо на весіллях і забуваємо, що життя йде, обійнявшись зі смертю".
2 
35413
Коментарі