Українка у Швеції навчає емігрантів виховувати дітей без ременя

5

 

У Швеції дуже не вистачає вчителів і вихователів у садочках. Проблема виникла 2015-го, коли розпочався масовий наплив мігрантів із охоплених війнами країн Африки і Близького Сходу.

Чимало біженців попросили політичного притулку у Швеції. Приїжджали цілими сім'ями. Через що країна різко наповнилася дітьми. Про це Gazeta.ua розповідає українка Алла Куницька, яка мешкає у Стокгольмі. Тут опанувала професію інструктора для батьків. Консультує іноземців щодо виховання дітей у Швеції.

"Приїхало дуже багато національностей, яким через значні відмінності у менталітеті важко зрозуміти шведську культуру. Тому держава зробила безкоштовні курси, які готують інструкторів із виховання дітей. Я їх також закінчила, - каже Алла Куницька. - Працюю більше для задоволення. Це, швидше за все, хобі, адже мова про заробіток не йде. Інструкторам платять невеликі гроші, щоб декілька разів на тиждень могли зібрати свої знайомих і розповісти про місцеві цінності. Також можуть оплатити оренду, витрати на ручки і блокноти чи інші необхідні речі".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українка розповіла, як відкрила ресторан у Великобританії

"Основне правило - дитину не можна бити. Коли вчителі чи вихователі дитсадка помічають на тілі вихованців якісь ушкодження, синці, обов'язково повідомлять про це соціальним працівникам. Якщо виявиться, що дитина зазнала насилля, її можуть забрати з родини тоо ж дня же день, - каже українка. - Взагалі донести на батьків у відповідні служби може будь-яка людина, що стала свідком знущання над дитиною. Звісно, за одного стусана нічого не буде. Але хтось обов'яково підійде та зробить зауваження. Зі мною теж таке траплялося. Якось гуляла з усіма трьома дітьми і не могла дати їм раду. В гніві взяла сина і почала його трусити, щоб припинив істерику. До мене одразу підбіг швед із вимогою заспокоїтися. Інакше, пообіцяв викликати поліцію".

Фото: з архіву Алли Куницької

За словами Алли Куницької, шведи дуже терплячі до дітей.

"У них є вислів "дай дитині поплакати". І батьки дійсно терпляче чекають, поки вона виплачеться. Коли довго тут живеш, поступово переймаєш ці зміни. Мій старший син дуже любив під час прогулянок збирати каміння і палиці. Ніс їх додому. Там ми все роздивлялися, я його хвалила. Пізніше він забував про свої сувеніри, а я їх тихенько викидала. Коли ж з дітьми гуляла моя мама, то на порозі під'їзду змушувала сина повитрушувати кишені і все викидати. Він кричав і плакав на весь двір так, що всі шведи визирали у вікна. Так і не змогла переконати її, що синові можна нести додому каміння".

×