В Україні немає кіноіндустрії - кінокритик

 

В Україні немає великих режисерів.

Так вважає кінокритик Антон Філатов. В інтерв'ю Gazeta.ua поділився міркуваннями про номінантів п'ятої Національної кінопремії "Золота Дзиґа". Церемонія нагородження відбудеться 12 червня. Визначать лауреатів у 23 номінаціях.

Цього року вперше з'явилася категорія "Найкращий серіал". Є з чого обирати?

– Із серіалами все нормально. У нас мило штампують десятиліттями. Люди там гроші заробляють. З Росією співпрацюють, віднедавна почали з Європою.

Номінація цікавіша, ніж "Найкращий фільм". У різних жанрах і темах відображає різноманітність нашого життя.

"І будуть люди" - родинна сага про Полтавщину на тлі приходу радянської влади, розкуркулення та Голодомору. "Козаки. Абсолютно брехлива історія" – комедія про Запорізьку Січ. "Перші ластівки" - соціальна драма про підліткові гормональні бурі й самогубства. Добре, що цю важливу тему обговорюють нарівні зі стрічкою.

Найдостойніший серед номінантів - "Спіймати Кайдаша". Наталка Ворожбит круто модернізувала класичний сюжет Нечуя-Левицького, який зі школи пам'ятаємо.

Що думаєте про номінацію "Приз глядацьких симпатій"?

– Категорія себе дискредитувала, тому що не показує найкрутіший фільм серед аудиторії. Симпатії відображаються касовими зборами. Комедія "Я, ти, він, вона" 2019-го встановила історичний рекорд за кількістю глядачів у кінотеатрах. Стала подією в масовому вітчизняному кіно. А "Дзиґу" отримали "Крути 1918", що зібрали у прокаті вдесятерро менше. Перемога посередньої патріотичної стрічки - невідповідність реальності. Бо ж не була найпопулярнішою прем'єрою року й не отримала такий відгук в аудиторії. Великі питання до того, як відбувався процес голосування.

Які стрічки 2020-го оминули увагою?

– "В. Сильвестров" режисера Сергія Буковського. У документальному форматі показує тонкі ситуації і матерії. Щоб це зняти, потрібно було провести величезне дослідження. Увійти в довіру до героя картини, композитора Валентина Сильвестрова. Створити умови, в яких він поводився би перед камерою природно. Провести з ним період життя - ходити на репетиції, перебувати в нього вдома, записувати інтерв'ю. Фільм складається з особистих моментів, чесно перенесених на екран.

Прикро, що таке потужне й непросте кіно отримує тільки номінацію на "Найкращий звук". Та й сама фігура Сильвестрова заслуговує на більшу увагу. Один із недооцінених героїв сучасної України.

Наскільки сильна номінація "Найкращий документальний фільм"?

– "Зарваниця" про паломництво до святині в Теребовлянському районі на Тернопільщині та "Земля блакитна, ніби апельсин" про родину із прифронтового містечка Красногорівка Донецької області - цікаві роботи. Креативні, по-своєму сміливі, порушують гострі питання.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українські кіношники не хочуть розмовляти ні про що інше, крім війни

А ось "Юкі" - це така добротна телепередача. Героїчна історія про українських емігрантів, які досягли високих результатів у спорті. Кінопремія все ж передбачає складніші теми й художні рішення, несподівані знахідки.

Українська документалістика зараз цікавіша, ніж ігрове кіно?

– Її більше почало з'являтися, тому що дешевше робити. На поверхні такі гострі теми, як Донбас. Про це багато зняли, але потужних стрічок - мало. Кількість ще не перейшла в якість.

А розмаїття ще менше, ніж в ігровому кіно. Не зустрічав, наприклад, розслідування про наше політичне життя. Хоча там вистачає таких персонажів, що офігієш. Не було серйозних фільмів про промислове забруднення. Хіба що спеціальні репортажі на рівні окремого телеканалу. Попри те, що від цього страждає величезна кількість людей. І таких проблем багато, які треба висвітлювати на екрані й потім якось вирішувати.

На категорію "Найкращий повнометражній анімаційній фільм" не набралося номінантів. У довгому списку була представлена одна робота - "Віктор Робот" режисера Анатолія Лавренішина.

– З анімацією в нас усе погано. А коли було добре? Кілька студій на всю країну, які можуть зняти повнометражний мультфільм. І це роки роботи. Не можуть потягнути паралельно кілька проєктів, аби щороку набиралася якась кількість прем'єр. Потужностей бракує.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Прем'єри тижня: куди піти в кіно

"Віктор Робот" студії "Червоний собака" - хороша стрічка. Видно, що хотіли зробити ще складнішою і цікавішою, але був обмежений ресурс. Потрапила тільки в номінацію "Найкраща пісня".

"Мавка. Лісова пісня" може зрушити індустрію в разі успіху?

– Одна картина не може зрушити індустрію. Щось змінюється, коли це багато картин протягом багатьох років.

"Мавка" буде на тому ж рівні, що й "Викрадена принцеса". Та ж студія Animagrad, ті ж автори.

У нас багато невдалих фільмів, але вже є якийсь прогрес. 10 років тому виходила одна-дві вітчизняні прем'єри на рік, у обмежений прокат. Відтоді кількість збільшувалася до 2018-го. Потім почала покращуватися якість. Маємо регулярний щорічний обсяг стрічок, які постійно циркулюють у широкому прокаті.

Кіноіндустрії в нас немає, але є якийсь кіносвіт. Існує тільки на фінансуванні з державного бюджету. Якщо припиниться - зупиниться весь кінопроцес.

Як позначився на кіно пандемічний рік?

– Кінотеатри зупинилися. Хто зміг - переніс прем'єри в онлайн, хто ні - відклав на майбутнє. Виробництво фільмів також загальмувало. Щойно щось почало формуватися, стався удар через пандемію. А ще накладається несприятлива ситуація, що виникла навколо Держкіно. Там плутанина, яка не сприяє тому, щоб знімалося більше стрічок і вони ставали якіснішими.

Чого очікуєте?

– Ситуація не нормалізується. Цього року "Дзиґа" помітно слабша, ніж у попередні. Наступна буде гірша. Адже виходитимуть стрічки, створені під час пандемії. А знімалося ще менше й одноманітніше.

Як оцінюєте саму "Золоту Дзиґу"?

– Премія - це сервіс. Дає зорієнтуватися, яке українське кіно варто дивитися, а яке - ні. Є найоб'єктивнішим відображенням нашого кінопроцесу. Фільми відбираються плюс-мінус адекватно. Якщо ж відзначають нецікаві стрічки, то значить, що не було нічого кращого. Тоді питання не у премії, а в тому, що нагороджувати нема чого.

Хто з українських режисерів може претендувати на звання "великий"?

– Формулювання "великий" - це як "геній". Його не можна часто використовувати, бо тоді втрачає сенс. Серед усіх, хто номінувався і отримував "Золоту Дзиґу" - немає великих. Ані режисерів, ані фільмів.

Нерідко зустрічаю подібні висловлювання про Михайла Іллєнка чи Романа Балаяна. Але як у такому разі називати Спілберґа, Нолана, Тарантіно чи Скорсезе? Які багато зробили, щоб мати таке визнання. Чи просто хай сидять поруч тихенько в куточку?

Стало напружувати, коли щодо українських кінематографістів починають завищувати формулювання й робити незаслужені компліменти. Вони режисери, виконують свою роботу - крапка. Якби були великими, то обов'язково в їхній фільмографії був би один або бажано кілька фільмів, що стали грандіозною подією, які пам'ятають, які важливі для величезної аудиторії.

Ось Леонід Биков зняв "У бій ідуть лише старики" - можливо, в пориві сентиментальності його можна назвати великим. Або Сергія Параджанова - в колі кіношників і кіноманів. Але це все на рівні радянського кіно. Якщо вийдемо за межі й подивимося ширше, то в масштабі Європи так оцінювати складно.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Національну кінопремію вручать уп'яте

×