Видавець Михайло Слабошпицький переконаний, що міністр культури повинен бути політично впливовою фігурою, а не лише добрим адміністратором. Разом з тим навіть добрих адміністраторів на цій посаді Україні бракувало.
- Хто з попередніх міністрів культури, був на Вашу думку, дійсно ефективним?
- Можливо, тільки Іван Дзюба був справжнім міністром культури. Але міністерством культури не керує міністр культури. І я це бачив. Я багато спілкувався з Дзюбою. Він був член тоді Української всесвітньої координаційної ради, будучи міністром, а я був головою секретаріату. І я допевнився, що міністерством культури керує міністерство фінансів і зокрема міністр фінансів. Ті колосальні справді концептуальні напрацювання, що Дзюба зі своєю командою зробив, він не зміг здійснити. А це справді була тоді команда. Він зібрав інтелектуалів. Вони всі нереалізовані. І все скінчилося тим, що всі іронізували, мовляв, навіть Дзюба виявився не на місці. Дзюба виявився дуже на місці. Але статус міністра культури в Україні абсолютно нічого не важить. Це міністерство прикладного характеру, десятирідне. Це не міністерство культури, скажімо. У Франції, де міністр Андре Мальро був на взір секретаря ЦК партії по ідеології. Міністерство культури виробляє суспільну ідеологію. Це культурна інтервенція у світ. Тому Франція звучить так, як вона звучить. А Україна не звучить. Ви скажіть, що міністр культури Кулиняк - політична фігура, то вас на сміх піднімуть. Це щось середнє між менеджером і бригадиром з питань клубів і театрів.
- Чому більшості митців, які побували на цій посаді, не вдалося якісно змінити культурну політику?
- Я не вірю, що людина творча буде хорошим міністром. Богдан Сільвестрович був геніальний актор, але не зіграв він роль міністра культури. Тому я не вірю, що на цьому місці може бути в наших умовах і з нашою ментальністю представник якихось творчих професій, бо буде все-одно тягти ковдру на себе і скористає цей час у самофаворизації у своїй сфері.
Попередники на цій посаді були смішні. Ігор Ліховий - ідеальний директор Канівського музею, але не міністр. Це було смішно, ну їй-Богу. Маштаб мислення не той. Вовкун Василь - це було справді, ну курйозно. Нормальний режисер, постановник-масовик, ну розумієте, ці смішні концепції, які виплоджувалося там... Не може бути основною програмою міністерства відзначення Голодомору. Це відзначення треба віддати громадським організаціям. А Оксана Білозір - це взагалі: кульбабка приземлилася. Щойно перед нею була реконструкція кабінету міністра - його зробили майже Лувром: Оксаночка прийшла, і починає новий ремонт, бо бачте вона має приймати міністра культури Франції. Люди не того калібру. Трагедія України, що маса людей не на своїх місцях. У них кисневий голод на цій висоті, де вони опинилися. Це не їхня висота.
- Кого хотіли б бачити на посаді міністра культури ви?
- Думаю, що найкращим міністром культури був би Олег Тягнибок. Як і прем'єром. Цей чоловік знає, що мова - це хліб культури, і що вона має культуру тисячоліттями, і що це не тільки фольклор, а й класика, на рівні вічних партитур, як казав поет. З тим самим успіхом можу назвати Ірину Фаріон та Марію Матіос. На мою думку - це трійка найкращих кандидатів.
Тягнибок - досвідчений політик, гнучкий, він відчуває виразно, кого хочуть в ньому побачити і випозиціоновує себе залежно від того. Наївні люди кажуть: дивіться, фашист Тягнибок. А настравді запит був, потреба на крайньо радикальний правий підхід. І Тягнибок позиціонувався так. У той же час він абсолютно може узгодити націоналізм з лібералізмом.
На Львівському форумі видавців я разів п'ять бачив його буквально з мішком книг. Це мене здивувало. Хоч Луценко й Кириленко там теж обличчями торгували. Але ніхто, крім Тягнибока, не ніс такий вантаж книг. Це начитаний чоловік, який знає добре історію. Добрий батько і чоловік, стриманий, терплячий. Не нарцистичний, як здебільшого політики стають. Подивіться на Литвина, на Медведчука, на Ющенка, на Костенка. Це ж нарциси. А Тягнибок ні.
Ірина Фаріон - блискучий мовознавець, інтелектуал. Ерудит. Я знаю, що Табачник багато доклав сил у війні з Фаріон, щоб представити її як істеричну даму. Хай, можливо, холерична Ірина Дмитрівна трохи. Але це блискучий трибун, інтелектуал. Вона стільки лекцій читала на культурологічні та мовознавчі теми у Львівській політехніці, людина дисциплінована. З Іриною я виїздив на різні акції, бачив її стосунки з людьми. Страшенно доброзичлива. Думав: де та незламна Фаріон ділася, яка може вихопити меча і стинати голови ворогам? Це зовсім інша людина зблизька. Дуже м'яка.
З Марією Матіос ми в Шевченківському комітеті 5 років разом сиділи. Ця людина на трибуні почувається, як риба в воді. Ще не показала цього у Верховній раді через стан здоров'я свого. Вона обізнана у футорологічних, прогностичних, соціологічних віяннях і абсолютно інтелектуальна. Що дуже важливо - дипломатична, еластична. Вона може промовчати, коли потрібен результат, може не піддатися на провокацію. Її важко спровокувати на вибух гніву, вона має витримку. Вона була заступником голови комітету, керувала апаратом. Її маленька залізна рука все там міцно тримала: була там і дисципліна, і порядок. До речі, вона геніальний кулінар. Я заздрив її чоловікові Сергієві що він має таку господиню. Казав, що вдома почувається, як у Бога за пазухою. Весь дім на ній.
- Ваша головна вимога до нового міністра.
- Новий міністр повинен вирвати повноваження політичного діяча. Щоб він був уповноважений відстоювати культуру у владі. Світ ми вже здивували - Чорнобилем, профуканою Помаранчевою революцією, запізненням Віктора Андрійовича до Буша на зустріч. Пора дивувати культурою.
3 
4880
Коментарі
3