У мене в кума лісопильня, хороші гроші давала, а це вже тиждень стоїть! Бо вся бригада, яка там працювала, здриснула до Польщі - фіналіст "Новели по-українськи"

Публікуємо твір "У всьому винен безвіз!" фіналіста конкурсу "Новели по-українськи". На конкурс автор пише вперше: "Прошу не називати мого справжнього прізвища, а підписати, як Микола Правдюк, бо я не став щось вигадувати, а написав все, як є. Це справжній випадок із життя, хоча справу замилили".

Повний текст:

Вони тільки зайшли до найдорожчого ресторану містечка. Тут працював кондиціонер і було прохолодно, а ще зручні м'які дивани в окремому кабінеті для дорогих гостей. Гості дійсно були дорогі: один, Кабан, очолював районну прокуратуру, а другий, Ведмідь, був заступником голови райради. Обидва дебелі, з великими головами і широкими обличчями. Кабан був трохи вищий, голомозий, з вузько посадженими очима, за які і отримав своє прізвисько. Ведмідь був трохи ширший у плечах, з довгими руками і хитрим поглядом, на ведмедя не так щоб схожий, але мав таке прізвище. Обидва у костюмах, при краватках, зараз послаблених. Тільки всілися, як Кабан втупився у свій смартфон. Ведмідь нудьгуючи розвалився на дивані, коли до кабінету зазирнув чоловік років сорока у сірих штанях, сорочці і безрукавці.

— Анатолію Павловичу! Відпустіть! Прошу вас! Будь ласка! Ви ж кохання вбиваєте! Відпустіть!

Чоловік спочатку низько вклонився, а потім і зовсім став на коліна. Ведмідь зітхнув і скривив свої пишні губи професійного життєлюба. Чоловік побачив нудьгу у виразі обличчя і в розпачі скрикнув:

— Не доводьте до біди, Анатолію Павловичу! І в горобця серце є!

— Що? Ти мені погрожувати будеш?

Ведмідь підхопився і викинув чоловіка з кабінету. Той ще подзявулив під дверима, а потім стало тихо. Мабуть, його вивели. Ведмідь вилаявся, що ніде спокою немає. Кабан із роздратуванням дивився на екран свого смартфона. Викликав абонента, підписаного, як "Ротик", але той не відповідав. Кабан вилаявся.

— Кому це ти?

— Та сучці своїй! З ранку не бере. Дострибається, коза. А що то за хер був?

— Та зять колишній. Кинув мою сестричку. Тобто вона-то трохи загуляла, але ж всі ми люди. І ти – якийсь вошивий вчитель, а тебе в яку родину узяли! Дякував би, а він в позу став, на розлучення подав, сестричку обсипало всю, через нерви. Сподівалася, що повернеться мудило, а він злигався з бібліотекаркою. Я подзвонив, її звільнили. Тут її б і двірником не узяли, то мотнула до Польщі. І цей одразу на біометричний паспорт подав. Сестричка плакала, просила не пускати. Я ментам проставився, підказав, що в нього обрізан є.

— Обрізан? Звідки?

— Хата йому в спадок дісталася на хуторі у лісі. Там ніхто не жив, він почав хату розбирати на продаж і знайшов сховок. Обрізан, набої, шабля. Мабуть, ще ото як з червоними куркулі билися, залишилося. Менти зробили обшук, обрізана не знайшли, але вистачило і набоїв з шаблею. Карна справа за незаконне зберігання зброї, узяли підписку про невиїзд. Сидітиме тут, скільки я захочу. А йому ж між ногами свербить, хоче все до своєї бібліотекарки, просить відпустити. Тільки хер там! Не можна поважних людей зневажати.

Зареготали.

— Це факт. У мене ж теж випадок був. Прибіг власник сирзаводу, каже, атас, головний технолог звільняється, баба. Їй же і квартиру забезпечили, і платили чотириста баксів на місяців, а вона тисячу вимагала!

— Охеріла, чи що?

— І я про що! Тисячу я отримую! Так я – государева людина, орган нагляду, а не якийсь там технолог! Спробував з нею поговорити, а вона ні в яку. Жодної поваги! З тобою прокурор розмовляє, мурло, а вона слиною пирскає, кричить, що у Польщі їй три тисячі на місяць платитимуть. Ледь втримався, щоб не ввалити. Почав копати. Дізнався, що вона розлучена, сама виховує доньку. Колишній чоловік у колонії, наркоман. Я знайшов виходи, подзвонив, сказав, що якщо дасть дозвіл на виїзд дитини, то там його і поховають. Вона стала оформляти документи, а хер там, чоловік вивозити дитину не дозволяє. Хотіла через суд позбавити чоловіка батьківських прав, але я повпливав, послали її. Сидить тепер тихо, не рипається.

— Правильно, вчити їх треба.

До кабінету зайшла офіціантка. Намагалася посміхатися, відчувала непристойні погляди.

— Що будете замовляти?

— Літр віскаря і гору реберець. Кухар знає, як зробити. І швиденько!

— Може, ще зелені, овочів?

— Дівчинко, зелень нехай барани їдять! А нам вона до одного місця. Бо я – Ведмідь, а він − Кабан! В дупу зелень!

Ведмідь зареготав, а Кабан лише посміхнувся. Офіціантка закивала і поспіхом пішла геть.

— Новенька якась?

— Так, новенька.

— А де Свєтік, Нінка, Полінка? Тут же квітник цілий був, тільки порай! А тепер он ходить, ані цицьок, ані сідниць. Полова!

— Свєтік, Нінка і Полінка улили. Хто до Польщі, а хто до Німеччини.

— От що безвіз цей грьобаний робить!

— Та не кажи! Скоро і тягати нікого буде, бо всі баби виїдуть!

— У мене в кума лісопильня, хороші гроші давала, а це вже тиждень стоїть! Бо вся бригада, яка там працювала, здриснула до Польщі. Спочатку вимагали погасити борги по зарплатні, там десь за півроку набігло, погрожували страйком. Ну, я приїхав, люлей роздав, заспокоїлися. Наче. Працювали далі, а потім раз і здриснули. Виявилося, що потайки паспорти оформили, замовили бусик і поїхали. Тепер кум аж виє, бо велике замовлення для італійців, а робити немає кому. Гроші втрачає.

— Тепер кожен гівнюк Польщею погрожує! У сусіда з крамниць за останній місяць вісім продавчинь звільнилося! І всі до Польщі! У Михайлюка з ферми всі до одної доярки поїхали. Там же баби років по п'ятдесят, манди перестаркуваті, але й ті до Польщі поперлися! Тьху!

— І головне ж, ніякого патріотизму! Тікають з Батьківщини, наче таргани. Пацани за Україну на сході гинуть, а вони тікають до Польщі своєї.

— Та падли!

Кабан у свій час, щоб не потрапити під люстрацію, поїхав в АТО, три місяці сидів в Ізюмі, допився до білої гарячки. Ведмідь у 2014-му керував зборами допомоги для армії, з цього купив дві квартири в Києві, хоча одну потім довелося віддати генпрокурорським, щоб не посадили.

Офіціантка принесла літрову пляшку віскі, лід, хліб і черевасті бокали. Ведмідь закрутив головою.

— Принеси нормальні чарки! І забери лід, ми тобі не піндоси якісь, щоб з льодом цмудлити!

Офіціантка побігла. Кабан дивився на смартфон, "Ротик" і далі не відповідав.

— Чи спить вона? Чи знову мобілу втопила?

— Може, вона теж в Польщу втекла, а, Кабан?

— Збиралася. То пиляла про одруження, я її ногами повчив трохи, затихла. Думав, що заспокоїлася, а вона списалася з якимось підорасом німецьким. Ну як, німецьким, він якийсь чорнодупий, Махмудян. Купив їм квитки на літак. Сучка вже і паспорт оформила. Знала, що я тут відслідковую все, то в сусідній район їздила. Вже мусила летіти, але ж мене не обдуриш, я ж слідак, я − наскрізь бачу. Заліз в її ноут, там пароль. Але є в мене один хлопчик, який давно б вже за наркоту сидів. Допомагає по комп'ютерах. Він зламав пароль, зайшов, знайшов і переписку, і квитки, і все інше. Я цю козу відмудохав, паспорт її спалив. Махмудян захвилювався, прилетів до Києва, пересів на маршрутку, вже тут зустріли його бандючки, в ліс вивезли, зв'язали, закопали по шию в землю і пішли. Зранку повернулися, відвезли у Бориспіль. Все зрозумів козел, більше не відсвічує. І ця сучка наче шовкова стала. Ось як з нею, так і зі всією країною треба. Щоб сиділи тут і не рипалися! А їм безвіз дали. Нехай би ще за бабки, за багато бабок. Типу, платиш десять тисяч баксів - добре, пензлюй звідси, куди хочеш. А то ж задарма безвіз! Усякий страх ці тварі втратили! То раніш і мукнути боялися, а то вимагають, погрожують поїхати! Козли! От куди Папа в Києві дивиться? Що він собі думає?

Кабан подивився на Ведмідя, який очолював пропрезидентську фракцію в райраді.

— Папа бюджет пиляє, йому чим менше тут залишиться, тим краще.

— Дурниці говориш. Їдуть же працездатні, а не пенсіонери чи інваліди. Ці залишаються, цих і напалмом не випалиш. І воно ж просто все зробити! Дочекатися Нового року, вони ж злазяться додому, бо в Польщі тоді роботи немає, і безвіз відмінити! Нехай тут сидять!

Роздратований Кабан знову набрав "Ротика". Ведмідь зітхнув.

— Та не відмінять. Бо ж революція почнеться, новий Майдан.

— Так можна зробити по-хитрому, щоб не Папа відміняв, а так, що типу Європа сама заднього дала. І її звинувачувати, а Папа, типу, не при справах. Якщо ж хтось там гавкати почне, тоді Нацгвардію залучити. Авака он яке військо створив, і при Янику такого не було. Задавимо, і буде все добре, а то що ж за лайно? Тікають, працювати тут не хочуть! А нам як жити?

— Так, біда. В область он автобуси тиждень не ходили, бо всі водії до Польщі поїхали. Довелося повертати пенсіонерів і тих, в кого за п'янку права забрали.

"Ротик" не відповідав, Кабан дратувався. Офіціантка принесла чарки. Кабан нервово відкоркував пляшку і налив по вінця. Випили, як за себе кинули, занюхали хлібом. Кабан налив ще. Дзвонив "Ротику" знову і знову. Офіціантка принесла реберця. Гарячі, у гострому соусі. Ведмідь налив, Кабан залишив телефон. Випили, почали їсти. Жадібно, аж краплі летіли навколо, а міцні зуби ковзали по кістках, вигризаючи м'ясо. Лише на третьому реберці Кабан знайшов час продовжити розмову.

— І прикро ж! Я ж свою справу роблю! Он приїхали люди від Папи, кар'єр збиралися робити. А там земля розпайована. Зібрав пайщиків, кожного довелося за яйця брати, щоб передали землю. І передали, всі безоплатно! Вже б працював кар'єр, але в них всі екскаваторники в ту кляту Польщу потікали. Тобто не мені одному від того безвізу херово! Невже у Києві не розуміють? Нахер безвіз, нахер!

— Кабане, та я сам тільки за! Раніше подивишся у телефон, і там десятка два номерів сучок! І такі ж, що перший клас! А зараз залишилися одні перестаркуваті чи з малими цицьками! Капець просто! І головне ж, на Київ треба відправляти, як і раніше, не менше!

— Так, тут безвіз, людішкі тікають, а з Києва вимагають, як і раніше, бабла! Тільки з кого бабло брати, якщо скоро у районі тільки ми з тобою, Ведмідю, і залишимося!

— Та мандець!

Ведмідь налив. Випили і далі жадібно хрумали реберцями. Блимнув смартфон Кабана. Сповіщення.

— О, прокинулася сучка. Ну, зараз я їй влаштую!

Кабан перекинув реберце у куток рота, витер серветками пальці й узяв смартфон. Подивився сповіщення.

— Твою ліворуч!

Тихо видихнув Кабан, і реберце випало у нього з рота прямо на матню.

— Що там?

Ведмідь нахилився до смартфона і побачив складений дівочими пальцями фак на фоні ілюмінатора літака, що набирав швидкість на злітній смузі.

— Сука!

Кабан набрав повітря, щоб лаятися і ричати, але несподівано до кабінету забіг зять Ведмедя з обрізаном мисливської двостволки у руках. Закричав і вистрелив з обох стволів. Ведмідь скрикнув і завалився на спинку дивана, з груддю, посіченою дробом. Зять кинув обрізан і побіг геть з істеричним криком. Кабан дивився на товариша, що булькав кров'ю, дивився на смартфон з факом.

— У всьому винен безвіз! У всьому винен безвіз!

Він говорив пошепки, нижня щелепа його затремтіла, а на очах з'явилися сльози. Дивно, Кабан не плакав з самого дитинства.

Твір ще одного фіналіста можна прочитати за посиланням.

×