"Сміявся всі дві години" — реакція соцмереж на комедію "Мої думки тихі"

 

Комедія "Мої думки тихі" режисера Антоніо Лукіча виходить у прокат 16 січня. Головні ролі виконали Андрій Лідаговський та Ірма Вітовська.

За сюжетом, звукорежисер Вадим отримав завдання з Канади записати голоси закарпатських тварин. Потрібні для комп'ютерної гри "Ноїв ковчег". Канадські не підходять - надто задоволені. Українські - тривожніші, наче передчувають Великий Потоп. Після успішного виконання зможе поїхати працювати за океан. У відрядження вирушає з матір'ю. Вона теж збирається емігрувати - в Італію нареченою.

Прем'єрний показ фільму відбувся 14 січня у столичному кінотеатрі "Київська Русь".

Gazeta.ua зібрала реакцію соцмереж на стрічку.

Андрій Бондар, письменник:

"Я не чув таких тривалих оплесків на українських фільмах ніколи. Це абсолютний успіх і абсолютно потрібний нашому кінематографу крок. Дотепно, місцями – дуже і дуже, щемко, мило, достовірно, життєво. Я ще раз піду на цей фільм. І не сам".

Пилип Іллєнко, голова Держкіно України протягом 2014-2019 років:

"Блискучий дебют молодого режисера, якому в легкій комедійній формі вдалося поговорити з глядачем на дуже серйозні теми. Той випадок, коли з кожним переглядом фільм подобається ще більше".

Оксана Забужко, письменниця:

"Схоже, в українське кіно нарешті прийшло, підтримане легкою рукою Ірми Вітовської, нове покоління. Уже не з прошивкою московського серіального конвейєра в мозку, а з живим чуттям і потребою власної мови. Ніжне, щире, тонко виписане "ботанське" кіно. Швидше сумне, ніж кумедне, як і саме життя. І без жодної ноти фальшу. Питання, яке лишилось без однозначної відповіді й продовжує мене турбувати - чи дивляться корови в небо? - чекає на ширше обговорення".

Мирослав Гай, актор, волонтер:

"Давно не бачив такого хорошого українського кіно. Це перший фільм, де я щиро сміявся всі дві години. Обережний, розумний гумор, часто без слів, а тільки на грі акторів, на напівпоглядах, підхоплених оператором. Багато справжнього кіно. Не сіткома, не смішних текстів, а саме кіно, кіномови. У фільмі кожен побачить багато особистого".

Олег Сенцов, режисер:

"Комедія вважається найскладнішим жанром для постановки в кіно, тому що прорахувати, над чим глядач буде сміятися, а над чим ні - важко. Не можу пригадати інших вдалих сучасних українських комедій: веселих і не дурних. Цей фільм дуже чистий і чесний. Багато епізодів геніальні у своєму гуморі та режисерських рішеннях".

 

Ірина Славінська, літературознавиця, журналістка:

"Це хіт. Я давно так не сміялася. І це неймовірне відчуття - сміятися разом із такою великою аудиторією".

Андрій Курков, письменник:

"Після чудового, трагікомічного фільму "Мої думки тихі" ніяк не можу заспокоїтися. Тепер у пам'яті вилазять трагічні нотки, які були талановито замасковані комічними ситуаціями і діалогами. Ірма Вітовська знову себе переграла в тому сенсі, що сильніше вже ніби й нікуди. Але не будемо в це вірити до наступного фільму за її участі. Тисяча глядачів великого залу кінотеатру "Київська Русь" аплодували стоячи і для чогось махали мобільниками з увімкненими ліхтариками, хоча музика вже не звучала. Слава Закарпаттю, в якому так легко знімається смішний та іноді сумний український сюр".

Марина Степанська, режисерка:

"Чудовий акторський дует Ірми Вітовської та Андрія Лідаговського мчить крізь сакури Ужгорода назустріч самотності. Цей фільм про зустріч мами і сина - як коротке замикання. Все іскрить, ламається, буксує, багато болю, багато сміху, і над усім цим звучить божественна музика. Буквально. Це такий фільм, де кожен знайде жарт для себе і про себе, але мене абсолютно підкорила музична арка з хітом "Viva forever" Spice girls. Коли його наприкінці співає хор у соборі і відбувається злиття низького й сакрального, я, зізнаюся, пережила не менший катарсис, ніж наприкінці "Додому". Кращого образу душі української жінки, яка вижила в 90-ті й виростила кожного з нас, придумати неможливо".

Євгенія Кулеба, координатор створення Скверу Небесної сотні, керівник громадської організації "Місто-сад":

"Це комедія і вона дуже смішна. Вона дуже сумна. Як і належить справжній комедії. Вона про знайомі речі. Чого лише варта пропозиція купити в переповненому потязі Київ-Ужгород "Чай, каву і тірамісу". Вона про любов і шлях до неї, який може бути непростим і зовсім неромантичним. Вона про корупцію, безвихідь, тупість, невігластво, компроміси, принциповість і ціну усього цього. Вона про Україну, від якої ми б хотіли сховатися. Пити мача, заїдати мигдальним круасаном і скролити Instagram. Але - ні. І доказ цьому - клітчата сумка, яка фігурує декілька разів у стрічці і, подобається нам це, чі ні, об'єднує Україну".

 

Вахтанг Кіпіані, історик:

"Дуже сподобалося. Неочікуване кіно - добре, смішне, колоритне. Без спецефектів".

Станіслав Жирков, театральний режисер:

"Неймовірно класне кіно. Можливо, найпотрібніше зараз. І ще - це сучасне кіно, де є сучасні люди, які говорять класною сучасною мовою".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Головне питання — коли треба відпустити дитину"

×