"Поету, який вірить - що вірш - це слова, просто не сказали, що це математика" - Тетяна Бонч-Осмоловська

Моя книжка в Україні вийшла впереше. Влітку в київському альманасі "Соти" видавали перші три глави мого нового роману. Видати книжку тут запропонувало видавництво "Фабула". Я завжди ідентифікувала себе, як російська письменниця. Народилася в Криму, від російських батьків, які переїхали до Підмосков'я, коли я була маленька. Це був Радянський Союз. Ми всі були братами і навіть більше того. Серед друзів були болгари, чехи, угорці. Це сприймалося, як чудовий світ, який нам обіцяли.

Це зигзаг моєї біографії. Тому що перша освіта в мене фізична. На мої тексти мали вплив точні науки - математика, фізика. Маю схильність до наукового способу мислення. Але після того як я отримала освіту і працювала кілька років фізиком, перемогла інша сторона натури, яка була з дитинства. Я почала працювати зі словом й пішла від науки. Я писала тексти, але цікавилася ними як філолог.

Ми подали документи на професійну еміграцію. Це досить проста процедура. Тобі ставлять бали, в залежності від того, що ти маєш: вік, освіта, кваліфікація, досвід роботи. Нас прийняли. Коли приїхала туди, познайомилася з новим для себе культурним середовищем: з музикою, з літературою та візуальним мистецтвом. Я працюю у візуальних областях теж - займаюся комп'ютерною графікою.Мала персональны виставки. Та це були більш виставки математичного мистецтва. Я дивилася, що навколо робиться. Намагалася поширити і створити осередок російської літератури в Австралії. На протязі багатьох років вела асоціацію російської літератури в Австралії під назвою "Антиподи". Привозили великі фестивалі. Проводили літературні зустрічі. Я не люблю літературних конкурсів, тому ми робили це у форматі колекції робіт. Літературні конкурси - це бізнес з упередженим відбором і дивними критеріями. Не треба давати надії початківцю на те, що його хтось розкрутить, й брати за це гроші. Чесніше показати спектр робіт. Й казати відразу, що там не буде ні грошей, ні слави. Буде лише хороший проект, якщо матимете для цього бажання. В "Антиподах" брали участь письменники з усього світу. В наукових колах давно обговорють проблему про те, кого вважати російським письменником. Дійшли висновку, що російський літератор, це не той, що живе в Росії. Це той, хто пише російською мовою. Тому у нас були люди, які живуть в Ізраїлі, Німеччині, США , Франції, України та Білорусі.

Про Україну в Австралії зараз знають усі. Тому що ви в новинах. Рік тому ми стояли маленьким мітингом біля російського консульства. В основному це були українці, які жили в Австралії років 50. Приїхали під час першої хвилі еміграції після війни. Працівники до нас не вийшли, замість цього викликали поліцію. Вона приїхала й почала запитувати, що відбувається. Треба зазначити, що відносини з поліцією там людські. Старенькі бабусі підбігли до поліціянтів, почали хапати за руки й казати "Що ви від нас хочете? Ви їх маєте ловити. Вони злочинці". А поліція сказала, що знають і новини дивляться.

Майдан представляються мені чесним волевиявленням, за яке було заплачено дорогою ціною і в якому люди знайшли громадянську свідомість. На жаль, цього не сталося в російській масовій свідомості. В Україні люди вже не повернуться до свого попереднього стану, вони готові ще заплатити, щоб бути людьми, як би їм не хотілося просто спокійного життя. Це, може бути, ідеалістична точка зору. Але я знаю, що її дотримується і деяка кількість моїх знайомих в Москві, Одесі, Києві, Львові, і горда розділяти її з цими людьми. З російського ж боку такого немає: сталася анексія, яка порушила міждержавні європейські домовленості, і це відільється ще Росії багатьма сльозами. Народ мовчить, це страшно. У більшості свої турботи, справи, відпустка, робота, навчання настільки важливі, що питання про честь взагалі не варто.

Схожа ситуація з шотланською літературою. Вона позиціонувала себе як ексколоніальна по відношенню до англійської літератури. Що цікаво, ірландська література так себе ніколи не позиціонувала. Ірландські автори виглядають самостійно, без протиставлення. Австралійська література ХХ століття була літературою білих людей. Як поети Банджо Патерсон і Хенрі Лоусон. Вони точно знають, як правильно себе вести по відношенню до інших народів. Це британська ідеологія. Вони повністю відчувають себе частиною Великої Британії. Країни, яка розкинулася на всі континенти, й над якою ніколи не заходить сонце. Сучасна австралійська література - багатонаціональна, крім того зараз велика увага приділяється аборигенской літературі. Найчастіше вони пишуть англійською. Головною темою їх творів є спорідненість з природою та світом. Таким чином вони намагаються зрозуміти себе. Вони більш цільні. Травма двох віків британської колонізації, знищених поколінь теж часто відображається у творчості аборигенських письменників Австралії. Вони навчились не просто жити з цим, а відкрито говорити про свій біль.

В різні час впливали різні автори. Від романтиків до стоїків, і більш поети Місяця, ніж Сонця: скажімо, Лермонтов, ніж Пушкін, Ахматова, ніж Цвєтаєва. Бродський, само собою. Але й інші, складні поети, Драгомощенка, Парщиков. І концептуалісти, інший стиль складності, під уявною простотою - Прігов, Всеволод Некрасов. І поети, які працюють з формальними обмеженнями - Аваліані, Грінберг. Мінімалісти - Герман Лукомніков, Валерій Сіліванов. Мені подобається візуальна поезія, старовинна, Симеона Полоцького, і ще більш давня, і сучасна. А з письменників в першу чергу - це Володимир Набоков. В юності я його не розуміла. Вважала, що це нецікаві стилістичні іграшки. Та вже 10 років я вдивлююсь в кожне його слово. В критичних статтях мене декілька разів з ним порівнювали. Це для мене був справжній бальзам для душі.

З української літератури мені подобається івано-франківська. Там багато елементів містики. В Україні є чудовий поет Борис Херсонський. Раніше писав російською, а зараз поступово переходить на українську. Та мені легше читати російською. Хоча я перекладала з української на російську, англійську мови і друкувала в Австралії. У поезії Херсонського багато шарів. Його вірші візуально можна уявити як капусту. Кожного разу перечитавши, можна знайти новий сенс. Подобається Маріанна Кіяновська, бо дуже глибокий автор. Її вірші - як удар шпаги, проникають наскрізно в нервовий вузол. В те місце, де зусереджений біль. Це не випадкове попадання. Вона пише вірш за віршем в такій манері. Кожного разу читаю й текуть сльози.

Я б радила не уніфікувати Росію. Є влада, є політика, є народ, є обивателі, є культура і є письменники. Заперечуючи зараз російську мову та російських письменників, Україна багато втратить. Я розумію, що є необхідне протиставлення ідеології. Але є російська література, яка сама чинить опір пропаганді. Текст можна цензурувати тільки тоді, коли в ньому є нетерпимість, пропаганда чи заклики до расової ненависті. Якщо ж цього немає - читаємо, думаємо, розбираємось. У віршах сучасних російських поетів є відчуття кінця часів. Опис часу після катастрофи. Якщо мислити картинками, це пил, який засипає згарище. Поет спостерігає за кінцем світу.

Вона не мине ніколи. Людина так влаштована, вона дише, в неї б'ється серце. Їй внутрішньо притаманний ритм. Притаманно будувати іакцентувати фрази, запам'ятовувати її. А головне - хотіти передати. Співати, танцювати, писати і читати вірші людина буде завжди. Хоч я й фізик, але коли отримувала кваліфікацію філолога, знайшла тему дипломної, яка стала заняттям мого життя. В роботі йшла мова про групу французьких письменників "Об'єднання потенційної літератури". Ці люди були математиками й поетами, й поєднували ці речі, не протиставлячи їх. Вони спеціально писали тексти, використовуючи математичні поняття і структури. Математика завжди була присутня в поезії. Ми говоримо найпростішими віршами - ямб і хорей. Це математика. Ми точно знаємо, що в сонеті має бути чотирнадцять рядків п'ятистопного або шестистопного ямба. Тобто два катрена і два терцета. І має бути схема ритм - комбінаторна послідовність. Це математична структура. Тому поету, хто вірить - що вірш - це слова, просто не сказали, що це математика. В наших генах записані симетричні повторювані структури. Ми робимо повторювані дії - вдих -видих, кроки. Люди думають, що математика - це щось страшне і суворе. Математика - це краса квітки. Вона влаштована за послідовністю Фібоначчі - послідовність збільшуваної спіралі. Зіркові галактикаи мають ту ж послідовність спіралі, що розгортається.

Є такий трафарет, що в 17 років людина пише ліричні вірші, а в 40 - роман. Зараз він не працює. Якщо вам у 17 років прийшло розуміння того, що ви письменник - випийте чаю з лимончиком і покладіть на голову компрес. Відпочиньте, прийдіть в себе - може відпустить. Я не знаю, як в Україні, але в Росії письменництво не може прогодувати. Люди працюють у рекламі, в критиці, в журналістиці і тихо пишуть, без надії на великі гроші. Часто ця метушня не дає зосередитися на творчості. Іноді буває навпаки - вона допомагає знайти характери майбутніх героїв.