Музичний колектив Петра Наліча, важко порівняти з будь-яким іншим гуртом Росії чи України. Та й немає сенсу порівнювати, бо власний стиль і щирість, а ще - добрий гумор і інколи смуток - ось те, завдяки чому кожен виступ колективу збирає повні зали. Цього року Наліч завершив і презентував новий проект - альбом пісень "Песни о Любви к Родине", підготував концертну програму з симфонічним оркестром. Ця подія, а також бажання поспілкуватися з хлопцями з МКПН, призвели до зустрічі у московському ресторані "Архітектор".
Про новий проект, "Софоклу" та українські пісні розповіли творці колективу - Петя Наліч і Костя Шевцов.
- Ви довго працювали над проектом "Песни о Любви к Родине". Як виникла ідея записати пісні з симфонічним оркестром?
- Так вийшло, що від перших думок про проект до кінця його реалізації минуло понад два роки. З того моменту, як ми з друзями почали робити музику загалом, повелася лінія більше мелодична, лірична, аніж ритмічна. Стало зрозуміло, що це веде в іншу музичну направленість. Стали записувати у камерному вигляді: були кларнет, домра та гітара. Вийшло дуже фанк-роково, з'явилася і естрадна складова. Пісні складалися, записувалися. У якийсь момент подумали - класно було б зробити окремий альбом подібних речей, використати скрипку, знову ж-таки флейту. Набирали-набирали матеріал, і потім стало ясно, що без симфонічного оркестру не обійтися. Він відображатиме всю палітру музичних фарб.
- Розкажіть, як створювали альбом.
- У процесі роботи я спершу робив ескізи на фортепіано, різав їх. Потім брав синтезатор, зображував на ньому скрипку, флейту, гобой. Виходила така собі кашоподібна пілюля. Потім зрозумів, що треба робити ескіз оркестровки, так звану канву. Із цим матеріалом Юра Костенко, який виступив саунд-продюсером цього альбому, їхав до оркестровщика Сергія Гаврилова. Вони її шліфували, доводили до досконалості. Це - велике мистецтво і ремесло водночас. Провели потужну і чарівну роботу, а потім ми отримали партитури. Домовилися з музикантами оркестру "Новая Россия", дирижером Ігорем Розумовським. Зустрілися, обговорили, як усе виглядатиме. Провели кілька репетицій, а потім за два дні записали 13 композицій. Одну врешті лишили за бортом, і вийшло 12. Робили-робили, і врешті зробили.
- Що було найскладніше в підготовці проекту? Адже це був дещо новий для вас вид роботи.
- Складність була у тому, що на ходу мені доводилось опановувати нову спеціальність. До цього я ніколи не виписував нотами, хоч і пишу пісні досить давно. А тут мав і ноти, і підголоски виписувати, а потім видати все у кращому вигляді. Треба було багато аналізувати, дивитися, що нам говорить світове музичне надбання.
- Давайте повернемось до музики МКПН. Як би ви назвали стиль, у якому граєте?
- Це, мабуть, солянка, вінегрет. Зараз Костя прийде, підтвердить - нам завжди була цікава найрізноманітніша музика. Ніколи не хотілося зайнятися якимсь одним жанром, коли граємо лише хард-рок, як у десятому класі.
- "Веселые Бабури" - так називається один з ваших альбомів. Хто такі бабурі і чому їм весело?
- "Веселые Бабури" - це філософія, в середині якої є ще мова бабурсі. Вона приходить на допомогу всякому поету, якому не вистачає слів, а текст писати треба. У нас було багато таких випадків, і тоді текст пісні іде виключно на бабурсі. Правда ми все ще соромимося їх співати, але треба нарешті взяти себе в руки і все-таки заспівати (сміється). І коли складно назвати стиль, у якому граємо, а це складно завжди, то називаємо його "Веселые Бабури". І в цілому, багато експериментів в сенсі звучання цікавить зараз. Часто додаємо духову секцію. Мідний інструмент додає якусь абсолютно чарівну і радісну...
А ось і Костя! Костя, я зараз говорю про духову секцію. Хоч ти і не духова секція...
Костя: Я не духова секція, зате духовна (сміються).
Петя: Так от, з додаванням духової секції з'являється яскрава фарба. Коли є і труби, і тромбони, то старі і нові пісні набувають радісного і сонячного звучання. Стараємося їх усюди застосовувати, якщо дозволяє економіка концерту.
Костя: Можна і я скажу?
Петя: Давай, тільки в розумних межах.
Костя: Духові інструменти заповнюють пустоту, яка ніби була і до цього, а помітили ми її тільки зараз. Граєш-граєш пісні, а коли приходить нова людина з духовим інструментом, відразу дивуєшся - а як ми раніше без цього грали? І відразу трошки страшно стає - а може іще чогось не вистачає?
- Композиції МКПН - абсолютно різні за настроєм. Є й ліричні, а є веселі і смішні. А що ви слухаєте, коли сумно і коли весело?
Петя: Коли мені сумно, то мені стає ще більш сумно ще й від того, що мені сумно. І музикою я зовсім не хочу підтримувати цей настрій. Навпаки - всіляко намагаюся з цього стану вийти. Якщо настрій хороший, то сприймаю це як правильну норму. Тоді сумна музика слухається найкраще, як і весела.
Костя: Якщо сумно, то краще зіграти щось самому, аніж слухати зі сторони.
Петя: Так, коли граєш щось веселе, то сум поступово відшаровується. Дивишся - і вже немає його. Особливо якщо під час гри на якомусь інструменті виходить щось путнє. Інструментотерапія.
- А як придумали пісню "Drops"?
Петя: Ми самі спершу не знали, що таке "Дропс". Коли це слово придумали, то не вкладали в нього справжній сенс - з англійської це "краплі". А ще нам сказали, що "дропс" - це навіть якийсь наркотик. Це все у нашій пісні зовсім не малося на увазі, просто сказали, що це кльово. Пісню писали втрьох із Сергієм і нашим другом Стасіком Михайловим, прошу не плутати з однойменним шансонье. Наш Стасік - молодший за мене на два роки, вчився з ним в одному класі. Разом ми придумали рядки пісні, яка потім набула репового, тепер вже досить важкого забарвлення. Так природнім чином складається текст, що його найкраще було не співати, а читати.
- Наскільки мені відомо, композицію "Сахарный Пакет" ви написали на замовлення.
Петя: Так, минулого року фірма "Ikea" проводила рекламну акцію, і в її ході запропонувала мені написати пісню, виходячи з конкретної історії про жінку, яка збирала пакетики. Таким чином склалася ідея. Написали пісню з текстом від особи цукрового пакетика, а так як він сам себе "пакетиком" назвати не може, то назвали його величаво і з повагою - "пакет". Так народилася пісня на веселу історію. В рамках того ж проекту на композицію зняли кліп, причому, за один день. Тепер із задоволенням співаємо "Сахарный пакет" на всіх концертах.
- Як було з піснею "Софокла"? (Пісню виконують на концертах і записана вона на альбомі під назвою "Софокла", але жодної згадки про давньогрецького трагіка у композиції немає - gazeta.ua)
Петя: О, "Софокла" - це бомба (сміються). Колись давно ми з Серьожею відпочивали на Дону. Практично весь сюжет майбутньої пісні розповів нам старий п'яненький козачок на прізвисько Курьонок. Нам це дуже сподобалося. У його мови був просто приголомшливий склад, такий автентичний, народний. Ми текст, звісно, перефразували, переробили. За оригіналом, було "Комар к мухе собирался" (в остаточному варіанті пісні - "До Маруси до хаты козак собирался" - gazeta.ua). Вийшла ось така пісня. А назвали "Софокла", бо в кінці спершу були такі рядки...(сміється, вагаючись, чи розповідати) Костя, може ти краще про це розкажеш?
Костя: Ні, ні, давай. Не соромся.
Петя: Ну, добре. Там були такі рядки: "Ты Платона не листай, не читай Софокла. Я упала в пруд с моста, вся ботва намокла". Ось. Коли зробили пісню, зрозуміли - це аж занадто кримінальні рядки, не можна їх отак просто співати з естради. Слова ці прибрали, а назва "Софокла" лишилася. Займались чимось подібним, коли років 6-7 тому під час різних свят грали в буріме (літературна гра, під час якої складають вірші, зазвичай жартівливі, на задані рими, інколи - на задану тему - gazeta.ua).
- Останнє питання - про українські пісні. У вашому репертуарі вже є кілька, а чи будете записувати нові?
Петя: Ой, я просто обожнюю українські пісні, причому з дитинства. Особливо у виконанні українського фольклорного ансамблю "Древо". Маю надію, що довчу їх, проконсультуюсь щодо правильної вимови. Наприклад, це будуть пісні "Летіла Зозуля" і "Дивна Година". Я правильно вимовляю? І крім цього, є безліч інших композицій, які продовжуватиму співати, поки буде порох.
2 
4880
Коментарі