пʼятниця, 15 листопада 2013 09:40

"Коли дочитував "Карлсона", по обличчю котилися сльози" - дитячий письменник Олександр Дерманський
5

Фото: Фото: Анастасія Нікуліна

12 листопада у Черкаській обласній бібліотеці для дітей відбулася зустріч школярів із дитячим письменником Олександром Дерманським. Письменник дарував та підписував дітям власні книжки. Читав свої оповідання з телефону та фотографувався з усіма бажаючими. Після того влаштував автограф-сесію у місцевому книжковому супермаркеті.

- Чи обов'язково дитячому письменнику спілкуватись із дітьми?

- Діти дивовижні. Вони завжди мають мільйон запитань. Часто пропонують власні сюжети, щоб продовжити історію. Іноді вони ставлять такі запитання, що доводиться викручуватися або брехати, вигадувати. В своїх творах стараюсь уникати чорнухи. Якщо дитина читає і сміється, світ стає кращим в мільйони разів. Сам маю дві дочки, тому й почав писати. Мабуть десь в моїй голові лишилися часточки світу дитинства і я вмію налаштуватися на хвилю дитячого мислення. Іноді розумова праця стомлює. Постійно треба вигадувати щось нове, адже не хочеться, щоб казали: "Це він вкрав. Десь я вже це бачив." Хоча без того ніяк. Все, що письменник створює - результат його досвіду, під іншим кутом, обрамлений по-іншому. В житті ж я часто буваю нудний, в побуті - сердитий. В письменника, навіть дитячого, звичайне людське плинне життя.

- Ваші діти впливають на вашу творчість?

- Якось старша дочка гралася із нашим дорослим знайомим, розсердилася на нього і сказала: "Іди в своє царство, государство, черв'якарство." Це скарб для письменника, бо сам би я таке слово не вигадав. Завдяки йому придумав цілу повість "Царство-яблукарство". Навіть присвяту в книзі зробив донечці.

- Чи не плануєте писати для дорослих?

- Для дорослих - не планую. Але цього року написав кіносценарій за дитячою книжкою Володимира Рудьківського. Ця історія видозмінена, вона для підлітків. Добре, що був режисер, який допомагав мені. Фактично він виявився співавтором. Фільм називається "Сторожова застава", початок зйомок планують в травні. Зараз мультиплікатори працюють над п'ятьма серіями мультфільму за однією з моїх книжок. Але треба ще вибороти право на державне фінансування. Вже маємо фінансування на мультиплікацію іншої моєї книжки "Чудове Чудовесько". Взагалі почалися активні зрушення в українському кінематографі. Держава почала виділяти кошти, а люди дотичні до цієї сфери шукають натхнення, нові теми, сценарії для кіно та мультфільмів.

- Чи вважаєте проблемою, що на телебаченні переважають російськомовні мультики?

- Це не проблема, якщо діти хочуть дивитися російськомовні мультфільми. Проблема, якщо немає україномовних. Якщо до року моя молодша донька нормально говорила українською мовою, то зараз, завдяки російським мультикам вона говорить переважно суржиком. Її важко переконати вживати українські слова. Адже якою мовою говорить улюблений герой, такою говорить і малюк.

- Якось ви сказали, що пишете для "покоління, яке не читає". Це можливо змінити?

- В наш час модно сварити молодь за те, що вони не читають. Але іноді я думаю, що все не так погано, як нам здається. Я, як батько, особливої боротьби із інтернетом та телевізором не веду, аж надто радикально дітей не обмежую. Просто даю їм право обирати. Поряд із інтернетом та телевізором є книжка. Вона присутня вдома у великій кількості. Діти бачать батьків, які читають. В слушний момент пропоную певну книжку дочкам. Якщо в родині не культивується книжка і любов до неї — то це пропаща справа. Такі діти не будуть читати самостійно. В дитинстві я із братом був записаний до шкільної, сільської, районної дорослої та районної дитячої бібліотеки. Звідусіль тягли по 4-5 книжок. Через бібліотечні терміни, іноді доводилось повертати їх не прочитавши. Пам'ятаю, коли вголос дочитував "Карлсона" Астрід Ліндгрен, по обличчю котилися сльози. Шкода було, що книжка закінчилась. От був в обласній бібліотеці, мені сказали що немає дитячих українських книжок. Це дивно. Складається викривлене враження, що у нас у країні взагалі немає дитячих письменників. А вони ж є, і треба щоб діти їх знали. Малим раджу читати Анатолія Костецького, Віктора Близнець, Всеволда Нестайка, із закордонних - Отфріда Пройслера.

- Чим сучасна дитяча європейська література відрізняється від сучасної української?

- Європейська література має ширший тематичний спектр, ніж українська. Там письменники порушують надто серйозні, болючі теми, про які в нас ще не заведено говорити. Ми не навчилися говорити в голос про проблеми зі здоров'ям, дітей із обмеженими можливостями. В Європі - це давно не табу. Там пишуть про секс, смерть рідних, ранню вагітність. Українці думають, що можуть травмувати психіку дитини, намагаємося оберігати її від жорстокої життєвої правди. Мовчанням намагаємося не накликати негативного на дітей. Думаю що причина мовчанки - наша ментальність. Але поволі цей процес буде порушуватись. Адже зараз Україна має можливість спілкуватися зі світом. Треба адаптуватися, брати найцінніше із закордонної літератури та не втрачати унікального, українського. У своїх казках я торкаюся не всіх тем. Але не вважаю, що є такі теми, про які не можна говорити з дітьми. Можливо ще не підібрав механізмів, як правильно піднести їх дітям. Але можна і треба говорити про все і європейська література цьому доказ.

- Як сприймають викладача - письменника ваші студенти?

- Студенти це окрема субкультура, варяться у власних інтересах, які переважно не дотичні до літератури. Якщо вони не звикли читати, або не звикли читати українською, то їм важко зосередитись на ідеї книжки. Курс української літератури включає вивчення творів письменників, яких давно вже немає на цьому світі. Тематика їхніх творів дуже далека від сучасності. Тому дуже складно донести до студентів якісь літературні цінності. На побутовому рівні різниця у спілкуванні не відчувається.

Зараз ви читаєте новину «"Коли дочитував "Карлсона", по обличчю котилися сльози" - дитячий письменник Олександр Дерманський». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі