23–25 квітня на колишньому заводі ізоляційних матеріалів у Донецьку 18 письменників та науковців провели понад 40 лекцій і дискусій на тему "Мова і насильство"
Середа 23 квітня, 8.10
– 85 литров вина выпили гости за нашим стендом на "Книжном Арсенале". Поэзия и вино текут рядом, – 38-річний чернівецький видавець Святослав Померанцев виходить із потяга Київ – Донецьк.
У повітрі – запах вугільного пилу. У таксі до готелю Померанцев розповідає про те, що корпорація Meridian Czernowitz планує видати комікс "Бийся за неї" – на 10 віршів Сергія Жадана.
– Продаватиму його самолічно. Буду вдягнений, як Жадан, матиму маску Жадана. Зі мною можна буде фотографуватися, – всміхається Померанцев.
Виїжджаємо за місто до хутора Широкий. У вікно бачимо український блокпост на дорозі. Половину смуги перекрили бетонними брилами і мішками з піском. Патруль перевіряє автомобілі, які заїжджають до міста з боку Маріуполя. Місцевих не зупиняють.
15.46
– Ходжу на такі заходи, щоб не загинути. Зазвичай донецькі події не дуже цікаві, бо анклавні, – 50-річна Людмила Дезусенко минає шафу зі скляними колбами і медикаментами.
Іде з лекції, яку вів у колишньому медпункті куратор фестивалю 29-річний львів'янин Любко Дереш. На подвір'ї заводу – 3-метровий іржавий самовар. За ним – старий, порослий чагарниками терикон. Від центру міста сюди діставатися 20 хв. маршруткою.
– Вы приехали в такое время, когда мы дрожим, потому что какие-то непонятные люди мотаются по Донецку. Нужно больше общаться, ездить, отправлять на выходные студентов на Западную Украину, – долучається до розмови місцева викладачка історії України 42-річна Вікторія. Назвати прізвище відмовляється. – В исторической литературе советского периода пишут, что Донбасс – это "край богатырей", "российская кочегарка". А в 2004-м оказалось, что это – край бандитов. Такое тяжело воспринимать.
18.31
– Сатана завжди імітує Бога. Використовує його моделі, лише вкладає інший зміст, – 65-річний львівський філософ, релігієзнавець і публіцист Мирослав Маринович виступає під час круглого столу "Мова і насильство".
– Так само донецькі сепаратисти імітують Майдан, – каже пошепки у залі місцевий викладач філософії Сергій Стуканов, 30 років.
Стіни і стелю колишнього цеху залишили нештукатуреними. Понад сотню людей розташувалися на яскравих стільцях, розставлених на бетонній підлозі. Біля входу – два столи з книжками. Неподалік продають сендвічі з куркою і салатом по 30 грн, каву – за 10.
– Із моменту нашого народження культура здійснює щодо нас насилля. Коли вчили ходити на горщик, ніхто не питав нашого бажання. Якщо вчили користуватися ложкою, демократичних голосувань не влаштовували, – каже у мікрофон 48-річний філософ Сергій Дацюк. Він народився у Донецьку, живе в Києві.
Круглий стіл триває годину.
– Після дискусії таке враження, що насильство може бути позитивним, – виходимо на вулицю з київським арт-критиком Костянтином Дорошенком, 41 рік.
– Коли хворому лікар вирізає апендикс – це акт насильства, – закурює цигарку, спираючись на білий куб із червоними літерами "Ізоляція". – Кожен твір мистецтва є насильницьким актом. Людство його не потребує, бо це – не ужиткова річ. Але митець виставляє його на загальний огляд, ще й вимагає реакції. У такий спосіб змінює світ, бо відкриває нові перспективи.
20.07
– Працюю на заводі, на кнопочки натискаю. Машиніст я вобше, бог, – 27-річний донецький поет Олексій Чупа струшує білу футболку з намальованим на ній обличчям дівчини.
– Це Lady Gaga? – питаю.
– Хоч одна шаряща людина. А всі кажуть, що це – порнозірка Саша Ґрей. Я не фанат, просто футболка коштувала 10 гривень.
– Расслабься, ты в Донецке, – місцевий 29-річний політолог Ілля Багнюк відкорковує пляшку каберне. – Здесь главное не работать, а сказать, что мы работаем, а вы – майданите.
– Давай за перший літфест. Нарешті до нас це дійшло, – підіймає пластиковий стаканчик Олексій Чупа. – Теми Майдану тут не сприйняли, бо Західна Україна апелює до свободи вибору. На це місцеві кажуть: "Что, бля… ь?" А треба збудувати тут пару ковбасних заводів і дешево продавати хорошу ковбасу з назвою "Бандерівська". За якихось п'ять років Бандера перестане бути антигероєм.
Четвер, 24 квітня, 15.27
– Смотрел российские и украинские каналы, была боязнь сюда ехать. Пришел на площадь Ленина, а там стоят три палатки и рядом – "запорожец". Это советская эстетика, где все наоборот: сзади мотор, впереди – багажник. Он выкрашен в цвета российского флага. Когда люди в Крыму идут на референдум, то на самом деле голосуют не за "Единую Россию", а за идею подретушированного советского прошлого, – каже 28-річний письменник Платон Бєсєдін. Живе у Севастополі, росіянин за національністю, але від громадянства України не відмовлявся. Слово "паляниця" вимовляє без акценту. – Ко мне подошла женщина, которая бунтует не против Украины, а против новых цивилизационных норм. Ей нелегко жить в современном мире, и кажется, что там, в ее Союзе, еще что-то происходит. Не в стране комуналок и очередей, а как в гайдаевских фильмах – где все хорошо и все друг друга любят.
– Майдан вийшов проти будь-якої влади, київська адміністрація абсолютно не підтримувала повстанців. У нас це відбувається за абсолютного потурання місцевої влади, а міліція не чинить опору, – з місця підривається жінка. – Чому маленька частина населення розповідає, як мені жити? У мене українське коріння. Дідусь і бабуся за все життя так і не заговорили російською, бо села на Донеччині україномовні. Русифікацію накинули набагато пізніше. Мені зараз так само накидають ідею, що я маю любити Росію, закликати її прийти сюди.
– Наш народ страдальческий. Вышел на революцию и опять страдает, – каже інша жінка.
– Большинство украинской литературы – это нытье о крипацтве. Крипацтва нет, а нытье осталось, – погоджується Бєсєдін. – Постоянно выбираем тех, против кого нужно бороться. Люди бунтуют против себя. В каждом из нас есть свой Янукович.
17.27
"Господи, проведи нас в Бруклін без GPS-а, перепиши нам візи з кончених на постійні. Я би здала їй всіх борделів і барів адреси, я б привезла їй чайку чи чорношкіру принцесу, але вона просила знеболювальне і снодійне", – на сталевих сходах між обдертих стін читає свого вірша київська поетеса Катерина Бабкіна, 28 років.
– Зрозумів, у чому прикол Бабкіної. Вона декламує, не розтискаючи зубів, – коментує Олексій Чупа.
Після виступів письменників везуть до заміського готелю.
– Думав, Курков буде, – зітхає Юрій Винничук.
– Він в останній момент відмовився. А у Макарова стався судинний криз, – Любко Дереш розповідає про зміни в програмі.
– Не думаю, що він злякався, – додає івано-франківський письменник 48-річний Володимир Єшкілєв. – Мабуть, таки щось серйозне.
– А інші автори злякалися Донецька? – питаю. На фестиваль не приїхали Оксана Забужко та Василь Шкляр.
– Нема чого боятися. Ходили сьогодні біля ОДА – такий шансон на барикадах, – сміється Дереш.
П'ятниця, 25 квітня, 10.17
– Книжка – це єдиний спосіб зустрітися з мисленням людини, з якою ти не знайомий. Телебачення теж задумувалося, наче там показуватимуть мислителів, але це обмежений формат, – за сніданком у готелі міркує філософ Сергій Дацюк.
– Крім того, це ж медитація, коли ти сам у процесі, – додає Любко Дереш.
У залі вони самі. Офіціанти прибрали з їхнього столу прибори.
– Ті, хто читають, завжди управлятимуть людьми, які дивляться в комп'ютерний монітор чи телеекран. Це мотивація, про яку ніхто не розповідає, – каже Дацюк.
13.10
– Хороший фестиваль, – розказує Мирослав Маринович, доки учасники чекають на автобус із готелю до "Ізоляції".
– Приходить 150 чоловік, нема зайвої публіки, – додає хтось із гурту. – Половина відвідувачів – активісти місцевого майдану.
– Зайвої публіки ніколи не буває. Хоча у Львові на Форум постійно приходять "городские сумасшедшие", – сміється Маринович.
– Де є труп, там будуть і орли, – додає Володимир Єшкілєв.
15.28
– Усі зібралися? Мене звати Надєжда Кадишева, – розпочинає лекцію 33-річна письменниця Ірена Карпа у футболці з птахом, що замість голови має пістолет. – У мене вже 14 років нема телевізора. Вчора пізно ввечері приїхала у Донецьк, у готелі ввімкнула і відразу натрапила на канал "Россия 24". За яких ідіотів російські журналісти мають глядачів! Невже можна повірити, що в Україні "будують концтабори для жителів південно-східних регіонів"? Двоє безхатченків з явним російським акцентом розказують, що тут дві сотні з майдану лікуються від наркозалежності. А в сюжеті про звільнений Крим останні кадри, як зєльониє чєловєчкі дають хлопчику котика, а той – дяді шарік. Потішило, що в російських новинах нічого, крім України, нема.
У Донецьку Ірена Карпа провела експеримент: розпитувала перехожих, де тут площа Бандери чи вулиця Шухевича. Більшість чемно відповідали, що не знають.
17.08
– Про що розповідатимете? – питаю в Юрія Винничука.
– Про себе, – каже 62-річний письменник. – У 1970–1980-х митцю було складно виживати. З мого покоління мало хто втримався, бо треба було зраджувати самому собі й писати те, чого вимагала партія. Наприклад, викривальні матеріали про бандерівців і ОУН-УПА. Тоді з'являлися якісь перспективи, можливість поїхати до Польщі, Чехії. Хто не хотів цього робити, ті спивалися.
– Любомире, а сьогодні після круглого столу буде щось это? – підморгує Володимир Єшкілєв.
Любко Дереш заперечно крутить головою.
– Останемся сегодня без омаров, – сміється Єшкілєв. – Але як же без омарів?
– А були омари? – питаю про закриту вечерю на честь відкриття фестивалю.
– Риба була дорадо. 80 гривень кілограм, – Юрій Винничук підносить руку догори.
– Можна після заїхати в супермаркет, – заспокоює Дереш.
1 
1
Коментарі