Дуже непросто любити ближнього, якщо він — ціла країна. З іншого боку, дуже просто знайти формат для такої любові. У нас він поки що один: на знак підтримки тої чи іншої держави всі пропонують купувати вироблені на її теренах товари. Так було з Грузією, яку навіть реклама пропонувала любити винятково у винно-коньячному контексті: в кожному супермаркеті раптом з"явився грузинський алкоголь — тільки встигай любити. Тепер багато хто пропонує любити Естонію — у тому ж таки товарному сенсі.
Так сталося, що естонського виробника я мимоволі підтримував протягом кількох років. У магазині біля мого дому завжди продавалися сосиски "Раквере". А інших і не було. За таких обставин я вимушено і досить регулярно любив Естонію. Коли ж у газетах та Інтернеті з"явилися заклики до масштабніших жестів на підтримку естонського народу, я подумав, що обмежувати власну громадянську позицію лише купівлею сосисок не годиться. Цій любові бракує шляхетності. До того ж товарний кровообіг між нашими країнами навряд чи радикально зміниться від того, скільки кіло естонських сосисок я купуватиму.
Цих сосисок більше не продаватимуть
Тому я вирішив, що треба виявити свою солідарність у якомусь більш культурному форматі. Відтак зайшов у кілька книгарень і поцікавився, чи нема у них творів естонських письменників у перекладі українською. Це запитання поставило книготорговців у глухий кут. Так само важко знайти у нас естонський джаз чи альбоми сучасних естонських художників. Я переконався, що культурно підтримати Естонію немає жодної можливості. Залишилися тільки сосиски. Втім, у крамниці біля мого дому з"ясувалося, що і їх не залишилося. З якихось причин цих сосисок там взагалі більше не продаватимуть. І я тепер навіть не знаю, як мені любити Естонію.
1 
1
Коментарі
17