Коли ми вісім років тому переїжджали до нової квартири, перед нашим будинком простягався ланцюжок озер, у плутанині дерев і кущів щебетали птахи, а ночі минали під акомпанемент жаб"ячого кумкання. Зранку над водою низько розстелялася туманна ковдра. Вона іноді виповзала на дорогу, наче хотіла краще роздивитися навколишній світ, який щороку стрімко змінювався.
Спершу новобудови забрали в нас краєвид: не стало Лаври на Правому березі, а вервечка Московського мосту перетворилася на обрубок магістралі. Тим часом тривав наступ на водойми, куди скидали будівельні відходи. Озера заболочувались, але жабам це навіть подобалось. А може, цей нічний галас посилювався з інших причин. Бо іноді він більше нагадував крик.
Найдовше трималось озерце під нашим балконом. Уже минулого року будинки взяли його в щільну облогу. Кургани сміття й сморід вигнали з берегів останніх рибалок. А цієї весни від нього вже майже нічого не залишилось — калюжа та жменька придушених дерев.
Замість жаб матюкаються будівельники
Тепер під нашими вікнами уночі замість жаб матюкаються будівельники. Незабаром з пилюки, арматури і смороду постануть новий торговельний центр, нові будинки. Можливо, ще й дитячий садочок.
Донедавна наш "краєвид" був жовтий. Навезений пісок та будівельні крани творили свою палітру весни, у якій не передбачені відтінки зеленого. Цей жовтий колір стає нестерпним під сонячним промінням, яке марно витрачає свої зусилля на пробудження знищеної природи.
Аж ось днями кольори на колишньому болоті змінилися. Сюди привезли новенькі крани — оптимістичні зелені здоровила з велетенськими стрілами, які легко дотягуються до розсердженого сонця. Ці ядучі крани зовсім не схожі на бліді деревця, що проривають тканину вранішнього туману. Але відтепер — це наша єдина ознака весни за вікном.
1 
1
Коментарі
1