Українці, як ніхто в нашій частині континенту, люблять споживати. Якщо говорити про належність до західної цивілізації, то мистецтво споживання — це якраз той її елемент, який ми сприйняли, розвинули й засвоїли настільки стрімко, мовби саме це і є наша національна ідея. Спостерігаючи за нашими людьми в якомусь супермаркеті, не можу позбутися враження, що в цій країні по-справжньому програє той, хто скоротить асортимент товарів і заборонить нам купувати. Чи згадує пересічний українець про Радянський Союз, дивлячись на сотні видів ковбас? Думаю, в цей момент він переймається лише муками вибору: яку саме ковбасу вибрати сьогодні.
Я маю знайомого, який займається цікавим видом спорту. Можна було б, звісно, вважати це індивідуальною хворобою, якби не клята історія літератури з її Гоголем і Чеховим. Вони не раз описували клінічні випадки поведінки маленької людини під тиском влади. Мій знайомий — ідеальний об'єкт для великих класиків. Хоч маленьким його начебто й не назвеш. Забезпечена людина, працює на серйозну корпорацію, їздить на престижному авто, користується останніми моделями телефонів… Навіть знає, скільки коштує година його життєвого часу.
Іноземця він дуже сильно штовхає візком
Коли ходить, як звичайний споживач зі звичайним візком супермаркетом, то зливається з такими самими, цілком звичайними споживачами. Він би й далі залишався звичайним, якби не отой вид спорту.
Отже, він ходить і прислухається та придивляється до людей. До їхнього вигляду й мови. А зустрівши, нарешті, на своєму шляху якогось іноземця, він начебто знічев'я, але дуже сильно штовхає його візком. А коли іноземець перелякано озирається, він закочує очі, розпливається в улесливій посмішці і солодко проказує:
— Ай ем соррі…
Мовляв, пане, я — свій, я — такий, як ти, я, власне кажучи, і є тобою.
Якщо колись побачите такого чоловіка в супермаркеті, обов'язково перекажіть, що про нього вже написали.
1 
1
Коментарі
8