Сьогодні згадувати без доброї усмішки злам 80-х і 90-х я не можу. Тоді всіх навколо, висловлюючись по-наркоманськи, накрило. Кожного різною мірою, звісно. Хтось у секти пішов, хтось одягнув малинові піджаки, хтось став під червоно-чорні прапори, хтось контачив із позаземними цивілізаціями… Бо що мали робити люди в тому дурдомі? Тільки тікати.
Серед моїх знайомих траплялись уринотерапевти, послідовники Порфирія Іванова і Миколи Реріха. Найбільше знаходилося різнокаліберних шукачів "живого Бога", але всі вони, на щастя, кінчили добре. Максимум — психлікарня і зруйнована родина. Були й такі, що вірили в цілющі та чарівні властивості морозника, чайного гриба і солодки звичайної. Ці прагнули віднайти панацею на всі випадки життя. Одна дівчина вірила у всесилля касторки. У неї життя склалося, мабуть, найкраще. Одружилася з данцем і живе в Голландії, де вчиться на композитора. Значить, допомогла їй касторка…
Одна дівчина вірила у всесилля касторки
Тоді, на початку 90-х, усе здавалося можливим, але особисто ніхто нічого не міг зробити. На околиці мого міста був порослий травою аеродром. Там стояло кілька пошарпаних "кукурудзяників", які ще в радянські часи деколи літали, але раптом стали непотрібними. І ось там, на кам"янецькому аеродромі, просто під моїм носом, сталося щось зовсім нереально красиве й кінематографічне.
Після розпаду радянського небесного відомства директор аеродрому перетворив його будівлю на церкву, де сам і став священиком. Адже ніхто в місті не розумівся на небесних справах так добре, як він. Живе там і досі, править православні літургії для місцевих парафіян. Кажуть, люди задоволені колишнім авіатором. А мені не дає спокою одна річ: може, все це просто наснилося?
1 
1
Коментарі
14