Десь прочитав фразу, яка, здавалося б, цілковито вичерпує людські можливості. Такі слова зазвичай обмежують нас, наче металеві ґрати, і даються для того, щоб ми їх заперечили. А звучать вони так: "Усе, що ми винні, прописано в Податковому кодексі, все, що ми не повинні, прописано в кодексі карному — решта домисли".
Мене завжди дивували люди, які сприймають подібні максими всерйоз: записують їх у нотатниках, вчать напам"ять і беруть на озброєння. Однак насправді все цікаве — лише в самій фразі. Вона побудована так, що звучить, як вирок, хоч насправді все в ній тільки для сміху.
Був у моєму дитинстві дуже дивний приятель Женя. Він завжди поводився так, немов би мав десь під шкірою вшитий електронний чіп, який керував його діями. Одного разу на його шляху до школи зіпсувався світлофор. Він постійно блимав червоним, а Женя стояв і чекав — 5 хвилин, 20 хвилин, годину. Аж доки десь за півдня не приїхали майстри і його не полагодили.
Його пристрасть до виконання правил уже в підлітковому віці сформувала головне бажання — вступити до військового училища. Там готували специфічних фахівців, які займаються найвідповідальнішим — саперною справою. Що могло бути доречнішим у його випадку?
Женя стояв і чекав — п"ять хвилин, 20 хвилин, годину
Жені здавалося, що у світі суцільних правил не буде місця на жодні імпровізації. Він лягав і прокидався за розкладом, вчився на відмінно, одружився за планом. Він міг із заплющеними очима розмінувати бомбу будь-якої складності. Написав рапорт на розмінування мінних полів у Сьєрра-Леоне. Я певен, що й там він робив усе правильно. Проте одного дня він зник із бази. Його оголосили в розшук, який нічого не дав. Женя розчинився, ніби й не було його на цьому світі. Ніби раптом осягнув якесь найвище правило, з яким вже не міг далі жити. А може, він просто знайшов зламаний світлофор, який ніхто не збирався ремонтувати?
1 
1
Коментарі
5