Мені доводилося двічі одружуватись і один раз розлучатись. Розлучення у нас чомусь офіційно називають "розірванням шлюбу". У самій назві цього процесу закладене щось травматологічне — щоб з кров"ю і м"ясом. Натомість сама процедура розлучення, втім, як і одруження, виглядає на такий собі театр абсурду. Коли я розлучався, блідолиця дівчина-травматолог з мішками під очима нагадала мені листоношу часів війни: кожне розлучення, як похоронка, залишає на душі й обличчі невитравний слід, хоч які захисні бар"єри вибудовуй.
Натомість коли я вдруге одружувався, ми стали в чергу за дивною парою. Молодикові було під тридцять, а його "пара" годилася йому в бабусі. Весела дівчина була явно збудженою і просто нетямилась від нетерпіння.
— Невже і вони одружуються? — запитав я.
— Так! Вона з 1929-го, а йому двадцять дев"ять... Коли я запитала, навіщо цей цирк, він нервово відповів, що в них стосунки!
— Може, й справді стосунки? Ви ж знаєте, як-то кажуть?
— "Любви все возрасты покорны"? Не смішіть! Тут явно замішаний "квартирный вопрос"...
Але мені, романтичному, тоді хотілося вірити, що в них справді "стосунки". До того ж смерть у паспорт не дивиться: ще невідомо, хто з них овдовіє...
Тут явно замішаний "квартирный вопрос"
Нещодавно моя подруга розривала шлюб. У її РАГСі свідоцтва про розлучення та смерть виписують в одному кабінеті. В одній черзі пари, які намагаються не дивитись одне одному в очі, у другій — заплакані родичі померлих. За 15 хвилин до закінчення зміни доходить черга до двох заплаканих сестер. Але втомлена чиновниця відмовляється їх обслуговувати.
— Приходьте завтра. Я не встигаю.
— Ну прийміть нас, у нас післязавтра похорон. А раптом завтра знову черга...
— На смерть черги немає! — відповіла чиновниця і закінчила робочий день.
1 
1
Коментарі
2