Одного разу мені довелося переночувати в моторошному місці. Те, що воно було таким, я спочатку відчув, а згодом знайшов підтвердження своїм відчуттям.
Це було листопадової ночі у Кракові п"ять років тому. Ми прийшли великим товариством на квартиру знайомого в самому центрі. Однокімнатне, але просторе помешкання зі світлими меблями було сучасним і оптимістичним. Як і Бено — його хазяїн. Дарма, що знаходилося воно на горищі.
Ми слухали джаз, пили пиво й весело розмовляли до півночі. Втомленим і підпитим гостям хазяїн запропонував ночівлю.
Мені постелили на кухні, і я швидко провалився в сон. Мені наснилася кров. Багато крові — закривавлені асфальт і руки. Кров артеріальна, венозна. На руках і на ногах. Хтось запхав мені в шию різницького ножа, і від цього я прокинувся.
Кухню освітлював вуличний ліхтар. Годинник показував другу ночі. Чомусь дуже гостро захотілося забратися геть. Без видимої причини, бо що таке сон про кров?
Уві сні мені наснилася кров
Я навшпиньках прослизнув у коридор, взувся, вийшов на вулицю і знайшов таксі.
Наступного дня поділився історією з Адамом.
— Я взагалі дивуюся, як там можна жити. Казали ж ми Бено: не купуй її. А він усе: "Центр, усюди пішки можна..." Та я б і задарма там не жив.
Потім Адам розповів історію про те горище. Під час війни, у 1943 році, німці виявили на ньому таємний ковбасний цех. Польські ділки викрадали німецьких солдатів, убивали і робили з їхнього м"яса ковбасу, яку, кажуть, їм же і продавали.
— Ти віриш у це?..
— Та в неї кожен краків"янин вірить!
— Ні, в те, що обходилося тільки німецьким м"ясом?
— Мені дуже хочеться в це вірити.
Відтоді я в бік краківської ковбаси навіть не дивлюся.
1 
1
Коментарі
6