"Барак — это имя? Я почему-то думал, что это какое-то утлое строение", — сказав відомий російський письменник в одному радіоінтерв"ю.
Його здивувало, що кандидат у президенти США має таке дивне ім"я. Саме в такі моменти починаєш розуміти, що хамство — це особливий стан душі, коли зраджує смак. І зовсім зле, коли смак покидає велику державу практично в тебе під носом.
Але найгірше, що, живучи поруч із хамом, треба зважати на його звички, стежити за його примхами, зазирати йому в рот. "Плюне чи не плюне?" — думаєш ти, тренуючись ухилятися. "Вдарить чи не вдарить?" — і гарячково шукаєш очима захисту. А він уже все спланував: куди піде піхота і як її підтримає артилерія з авіацією та флотом.
— При полной поддержке местного населения, — зухвало вважає він.
Я люблю сусідів
Я мешкаю на вулиці, де люди отримують інформацію через супутникові антени і не читають українських газет. Кілька днів тому довідався від сусідів про те, що російська армія "елегантно" провела військову операцію, що наш президент — божевільний, що взимку замерзнемо без їхнього газу, а влітку розтопимося під сонячним промінням...
Це колишня технічна номенклатура при грошах. Милі, симпатичні й інтелігентні люди, які дбайливо стрижуть свої англійські газони, засмагають на Майорці і їздять у німецьких автомобілях. Люди, що сприйняли західний триб життя як свій, але не уявляють себе без ірраціональної любові до імперського хамства, належності до чогось великого, липкого і теплого.
Я люблю сусідів, тому більше ніколи не розмовлятиму з ними про політику. І ніяка вони не "п"ята колона", а просто роздвоєні люди. Але я дуже сподіваюся, що в разі чого вони не кинуться забезпечувати "полную поддержку местного населения".
1 
1
Коментарі
28