В одній руці Варвара тримала Вінні-Пуха, у другій — Паця. Так моя 2-річна доня вперше покинула Україну. Хоч зовсім не розуміла, що воно таке — батьківщина або чужина. Маленькі діти не вміють оперувати аж настільки абстрактними поняттями.
І от вона проходить крізь металошукач варшавського аеропорту, стискаючи в долонях своїх героїв. За рамкою стоїть сувора службистка в хакі із закасаними рукавами й дивиться на Варвару не як земна жінка на земну дитину, а як пильний страж на потенційного терориста. Не дивиться, а пронизує поглядом. Рвучко підходить до неї й без жодних церемоній намагається видерти з рук іграшки.
Варвара нічого не тямить: обстановка нервова, натовпи народу, незрозуміла мова. Але в руках у неї — Вінні з Пацем, а десь позаду — батьки, які не дозволять її образити.
Однак батьки заклякли за кілька метрів, спостерігаючи за цим німим діалогом культур. Я бачу розгублену усмішку доні: вона вперше в житті зустріла тьотю, якій для чогось потрібно було видирати з рук її друзів. "Якщо ти хочеш подивитися або погратися — будь ласка, але навіщо ти, як поганий хлопчик, забираєш їх у мене?" — приблизно такими, мабуть, були її думки.
Тітка чіпляється наманікюреними пальцями за вухо Паця
Тітка смикає за лапу Вінні й чіпляється наманікюреними пальцями за вухо Паця, але мала не збирається їй нічого віддавати. Не для того вона летіла 1000 кілометрів, щоб віддати незнайомій тітці своїх улюбленців. І ось уже десятки очей спостерігають за цією німою боротьбою. Службистці вдається вхопитися за голову Вінні, і я бачу, як Варвара відривається на кілька сантиметрів від землі. І раптом стається диво, і вже видно рум"янець на щоках контролерки, розгублення і сором. Їй нема куди подіти очі. Вона дає малій спокій і відходить убік.
Що ж насправді ми сховали у Варвариних друзях і провезли контрабандою через кордон, я не скажу.
1 
1
Коментарі
8