Живучи за містом, асенізаторів треба конче мати кількох. У мене, наприклад, їх троє. Усі вони один одному — безжальні конкуренти. І в кожного з них свій неповторний характер.
Михайло Миколайович страшенно меланхолійний і травматичний. Якось дзвоню йому, кажу:
— Здрастуйте, чи не приїхали б? Бо в нас тут весна, сніги тануть, ґрунтові води вже до горла підходять.
— Ні, — відповідає, — руку зламав, у гіпсі ходжу. Зможу тільки після празників.
Минулого разу Михайло Миколайович ламав ногу і теж казав "після празників". Цього разу він святкував 8 Березня.
Празники для асенізатора — справа священна. Ніхто так самовіддано не святкує, як вони. Мабуть, їхнє ремесло накладає певні ритуальні обмеження. Лайно — справа тонка і до нього з кондачка не підійдеш.
Саша не просто прошений. На празники, хвороби і родинні проблеми в нього накладається ще одна обставина — риболовля і полювання.
Руку зламав, у гіпсі ходжу. Зможу тільки після празників
— Добридень, Саша, — кажу, — приїдете?
— Нє, не приїду. На зайця йду, — у слухавці чути задоволене муркотіння.
— Куди йдете?
— На охоту! — кричить Саша.
Погодився Гена. Цей діловий і ніколи не відмовляє. Хоча й дере вдвічі більше, бо приїхав у святу неділю. Але, на щастя, все акуратно висмоктав. Він круглолиций і від нього пахне здоровим життям. Завжди іронізує з Саші, вважаючи його неробою.
— Сашка, — каже, — балбєс! І жалко ж його, дурака. Сильно його увлєчєнія підводять. Охота, рибалка, водка.
— А у вас, Гена, — питаю я, — невже ніяких увлєчєній немає?
Гена чесний до останнього:
— Та тоже є. Токо баби, водка.
Він змовницьки усміхається низкою своїх рівних, як штахетини, зубів, бо точно знає, що я його дружині не здам.
1 
1
Коментарі
14