На зустріч у далеке село вирішив їхати в електричці з велосипедом. У Тернополі на вокзалі беру квиток і повільно рухаюся до перону.
–?Ваш квиточок, – заступає дорогу пишна пані з бейджиком "Контролер" на білій сорочці.
–?А квиток на ровер? – перепитує, тримаючи в руках мій проїзний документ. – Не маєте? Тоді й вашого не віддам.
–?Ну, тоді я ваш бейджик заберу, – швидким рухом знімаю з сорочки опонентки її документ.
–?Ну, й бери, – відмахується. Квитка не віддає.
А квиток на ровер? Не маєте?
Думаю зберегти трофей на пам'ять, а в електричці купити ще один квиток. Та ледве встигаю занести велосипед у тамбур, де вже стоїть обпершись до стінки миршавенький п'яничка, як до вагона підбігають групка галасливих контролерів, ще й наряд міліції.
–?Ось він! – переможно кричить знайома.
Кидається всередину до мого велосипеда і тягне його за багажник назовні. На щастя, тамбур тісний, і я легко блокую свій транспорт. Та раптом контролерка отримує несподівану підмогу.
–?Що ти сюди з тим ровером запхався, – бурмоче невдоволено і пхає мене ззаду в бік виходу п'яничка.
Доводиться відмахуватися на два фронти. Тут, зі стандартною фразою "ваші документи", у тамбур заходять міліціонери. Паспорт у мене при собі, тож затримати "для з'ясування особи" підстав немає. Поспішають, бо потяг от-от відправиться. Наказують віддати бейджик. Віддаю. Взамін отримую квиток. Двері електрички зачиняються, і я залишаюсь один на один із п'яничкою, який щойно випихав мене звідси. Він переходить у кут тамбура.
–?Ну ти уявляєш, які наглі суки-менти. Так просто до нормальної людини хотіли домахатися, – ніби резюмує ситуацію.
Тушка місцевого масштабу.
2 
1
Коментарі
22