Покращення життя вже сьогодні - в наших руках. Так, принаймні, вважає президент Україні. Мабуть, уявивши себе реформатором, аналогічним до Михайла Горбачова, котрий закликав починати "пєрєстройку" з себе, Віктор Янукович закликав владу на місцях долати шлях до покращення власними ногами. Точніше, докладати максимальних власних зусиль, аби нагинати місцевий малий та середній бізнес. Виявляється, без залучення приватного бізнесу до виконання так званих соціальних ініціатив Віктора Федоровича нині ніяк.
Давайте з цього приводу згадаємо Євро-2012. Нехай для мільйонів українців це справді було футбольне свято. Але навіть сама влада визнає: підготовка до події міжнародного значення велася переважно бюджетним коштом. Тобто приватний інвестор, той самий бізнес, до якого апелює Янукович, до цього процесу не долучився. Цю інформацію можна дізнатися з відкритих джерел, її чи не єдину влада не приховує, навіть трошки пишається: ось, мовляв, які ми круті професіонали. Натомість всюди за межами України в бік західних кордонів подібні події відбуваються як раз за активної участі приватного бізнесу.
Якщо звабити мільйонерів "золотої сотні" для фінансової участі в спорудженні інфраструктурних об'єктів у влади не вийшло на загальноукраїнському рівні, про ситуацію на місцях краще промовчати. Той бізнес, передусім малий та середній, який не закрився із вступом у дію Податкового кодексу, крекче під тиском податків. Крім того, тихо підтримує кандидатів від влади на виборах, до того ж неофіційно утримує міліцію та місцевий криміналітет, що в більшості міст часто дорівнює одне одному.
Тепер же від місцевих влад вимагають, аби соціальні ініціативи Януковича також перекладалися на плечі бізнесу. Причому, нагадую, йдеться не про містечкових мільйонерів, котрі через підставних осіб тримають мережі магазинів чи вигідні торгівельні місця на базарах. Мова про людей, котрих прийнято називати середнім класом. Це вони восени 2010 року виходили на "податкові майдани". Тому з подібної заяви Януковича можна зробити відразу кілька базових висновків.
Перший – середній клас, дорослих та самостійно мислячих людей, українських непманів нової доби, влада все ж таки хоче знищити як спільноту. Це не вдалося 2010 року податковим бульдозером. Зате тепер така перспектива стає реальнішою. Так, це буде прекрасно, якщо бізнесмен, а не комунальні служби, сплатить за щоденне прибирання території від пластикових і скляних пляшок, пакетів, обгорток від чіпсів та іншого лайна. В такий спосіб, можливо, буде подолано якщо не загальну руїну, то бодай сміттєвий колапс, який відчуває кожне українське місто й містечко. Але які пільги отримає за це сам бізнесмен-благодійник? Скажімо, я щомісяця плачу певній людині за прибирання свого під'їзду, проте пільг під час сплати комунальних рахунків не маю. Навпаки – з мене ж деруть за так зване прибирання прибудинкової території! Бізнес, примусово реалізуючи власним коштом владні соціальні ініціативи, поволі розоряється – адже преференцій, на відміну від представників великого капіталу, не має і не матиме.
Другий – вбивається в зародку будь-яка приватна ініціатива. Слід нагадати, що меценатство й спонсорство не обов'язок, а, швидше, поклик душі та внутрішня потреба. Згадуючи Терещенків та Ханенків, варто нагадати – ці відомі українські благодійники все ж таки були в меншості. У їхні часи так само був великий бізнес, і так само не кожен мільйонер створював благодійні фонди та сприяв якомусь там соціальному, суспільному чи культурному розвитку. Тепер же меценатство невигідне навіть тим, хто хоче допомогти: адже нема відповідних законів, котрі полегшували б життя самому меценату. Але для чого закони, коли бізнес можна в примусовому порядку спонукати до так званого спонсорства. Так, Вікторе Федоровичу, ви праві – в усі часи були меценати, вони вкладали кошти і це дійсно нормально. Проте якщо заганяти до лав меценатів залізною рукою, це остаточно дискредитує й знищить в Україні інститут меценатства як такий. Спрацює невідомий, напевне, президентові закон опору матеріалів.
На виході ВФЯ домагається лише одного: унеможливлення будь-якої приватної ініціативи, навіть корисної. Адже таку ініціативу доведеться узгоджувати з владою, котра точно не дбає про інтереси ініціатора. Відповідно, ініціатива карається... Натомість президент не проти, аби ті ж самі підвищені пенсії в перспективі брав на себе бізнес. Так само, як, напевне, ремонт доріг та модернізацію комунальної системи. Звісно, за кордоном є приватні дороги. Водій, їдучи ними, мусить платити. Чи платили б українські водії за хорошу приватну трасу? Мабуть, так: автомобіль зберігається краще. Але різниця в тому, що українська влада хоче й вимагає, аби приватний бізнес щось робив за її вказівкою, натомість гроші від цієї діяльності йшли в бюджет. Вважайте – до приватних кишень можновладців.
Історія загрожує повернутися. Спочатку, як майже 100 років тому, бізнесу дали подихати. Далі неп згорнули. А потім взялися за одноосібників: або в колгосп батрачити за трудодні, або – розкуркулення, тюрма, смерть. Не здивуюся, якщо скоро почнуть з'являтися меценати та спонсори, котрим запропонували вибір: або благодійництво – або банкрутство, справа, суд і вирок.
2 
1
Коментарі
8