40-річного американського письменника Джека Лондона вранці 22 листопада 1916-го знайшли непритомним у його спальні на ранчо в містечку Ґлен-Еллен у Каліфорнії. На підлозі валялися дві порожні пляшечки з-під морфію. Викликали лікаря. Письменникові промили шлунок, розтерли кінцівки. Він на мить прийшов до тями, щось
пробурмотів і знову знепритомнів. Біля сьомої вечора Джек Лондон помер.
В останні роки життя письменник, який з 15 років страждав на алкоголізм, не вилазив із депресій, мучився від уремії. Він ще брався писати, але запалу вже не мав. Офіційною причиною смерті Джека Лондона записано ниркову недостатність. А смертельну дозу морфію – цим наркотиком він тамував страшний біль у печінці й нирках, що мучив його в останні дні життя, – прийняв випадково. Та майже одразу поширилися чутки, що письменник наклав на себе руки. Аргумент: у подібний спосіб вкорочує собі віку герой одного з оповідань Лондона, не бажаючи повільно вмирати в муках.
За іншою версією, Джека Лондона довела до самогубства його друга дружина – Чарміан Кітредж, старша за нього на шість років (на знімку вони обоє). Заради неї автор "Білого ікла" та "Мартіна Ідена" розлучився й покинув двох дочок. Письменник мріяв про сина від Чарміан, але в неї двічі стався викидень. Якось під час вечері Джек Лондон заприсягнувся, що в найближчому барі переспить із першою-ліпшою жінкою, яка буде готова подарувати йому хлопчика. Налякана Кітредж вночі замикала чоловіка, побоюючись, аби він не виконав обіцянку. Сама не спала, прислухаючись до найменшого шереху з його кімнати. Постійні підозри нібито довели Лондона до відчаю. Додала горя й велика пожежа в його маєтку "Будинок вовка", куди він вклав майже $1,5 млн на сьогоднішні гроші. Від нього залишився тільки каркас. Лондон збирався відбудувати маєток, але не зробив цього, бо знову запив.
Тіло Джека Лондона, за заповітом, спалили. На могилі письменника стоїть лише покритий мохом великий камінь. Після смерті чоловіка Чарміан Кітредж, яка страждала від хронічного безсоння, проспала 36 год. поспіль. Через 39 років її поховали поруч із ним.
"Вгадай, кого я сьогодні застрелив?"
Наприкінці 1942-го гімназист Єжи Фіцовський із Варшави відправив листа до Дрогобича, теперішня Львівщина. Невдовзі він повернувся з поміткою "Адресат вибув". Адресатом був кумир Фіцовського – 50-річний письменник і художник Бруно Шульц. Перед полуднем 19 листопада 1942 року двома пострілами в потилицю його вбив посеред вулиці шарфюрер СС Карл Ґюнтер.
Бруно Шульц у рідному місці почувався вільніше, ніж більшість дрогобицьких євреїв: його взяв під опіку високопоставлений гестапівець Фелікс Ландау. Не зі співчуття: він сам писав у щоденнику, що мав звичку стріляти з балкона в євреїв, які перервали роботу. Ландау вважав себе поціновувачем мистецтва й використовував Шульца як художника. Той малював його портрети, оздобив гестапівське казино й будинок школи для верхової їзди. А останні місяці свого життя покривав фресками стіни дитячої кімнати на віллі, де жив Ландау. Для його малої доньки розписав їх сюжетами казок братів Ґрімм. Гестапівець платив хлібом, супом чи мармеладом. Шульцу навіть видали спеціальну пов'язку, що мала його убезпечувати як "потрібного єврея". Та художник не почувався захищеним: почали масово страчувати його одновірців.
Шульц вирішив тікати з ґетто. Варшавські друзі виробили йому фальшиві "арійські" документи. У ніч на 20 листопада він мав вирушити до польської столиці. Удень перед тим пішов до юденрату – єврейського самоуправління в ґетто – по пайку хліба, щоб мати в дорогу. Але того дня на вулицях Дрогобича гестапівці почали хаотичну стрілянину по євреях. Єжи Фіцовський на основі розповідей очевидців пише: "Причиною або приводом цього спалаху люті стало поранення німця в палець євреєм, який намагався від нього захищатися. Спокійна вулиця вмить перетворилася на місце страти й масового побоїща". Серед 264 убитих був і Бруно Шульц. Кулі наздогнали його на перехресті вул. Міцкевича й Чацького – за 100 м від колишнього помешкання в центрі міста.
За іншою версією, Шульц не був випадковою жертвою в "чорний четвер" – як назвали день 19 листопада 1942 року в Дрогобичі. Він не потерпав від голоду й не мусив іти по хліб. Просто опинився на вулиці в той час, і Карл Ґюнтер убив його навмисне. Так помстився Феліксові Ландау за те, що той убив єврея, яким він опікувався, – дантиста. Тобто це було зведення рахунків між двома нацистами. Один з уцілілих за голокосту дрогобицьких євреїв був свідком такої розмови між Ґюнтером і Ландау:
— Вгадай, кого я сьогодні застрелив? Твого художника, цього Шульца.
— Жаль, жаль, він мені ще був потрібен.
— Тому-то я його й застрелив.
2001-го німецький режисер Беньямін Ґайслер відшукав стінопис Бруно Шульца в колишній віллі, де жив Ландау за німецької окупації Дрогобича. Квартира була приватизована. Ґайслер став збирати кошти, щоб викупити "віллу Ландау" та влаштувати там музей. За два тижні до Дрогобича прибули представники інституту "Яд-Вашем" з Єрусалима. Понад половину розписів вирізали, запакували в залізні матриці й нелегально вивезли з України. "Більшість євреїв, які пережили голокост, перебралися до Ізраїлю, і мають моральне право зібрати розкидані по всій Європі свідчення їхнього життя", – йдеться в офіційній заяві "Яд-Вашем", оголошеній після цього.
1936 року Бруно Шульц збирався одружитися з полькою Юзефіною Шелінською і вийшов із юдейської громади Дрогобича.
20 листопада 1932 року секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор отримав телеграму від В'ячеслава Молотова. Той вимагав негайно заборонити продаж сірників, солі й гасу в селах, що не виконували планів із хлібозаготівель. Того ж дня Раднарком Української СРР ухвалив постанову "Про хлібозаготівлі в господарствах родин червоноармійців та комскладу РСЧА". Застосувати репресії до них можна було лише за постановою райвиконкомів.
Заходи з нагоди "20-річчя ліквідації петлюрівщини" організувало керівництво УРСР 22 листопада 1940-го. До містечок і селищ, де відбувалися бої між військами Української Народної Республіки та Червоною армією, виїжджали агітатори з Києва. Проводили мітинги за участю ветеранів. Центральна газета "Вісті ВУЦВК" надрукувала статтю, де українських вояків обзивали "підлими зрадниками" та "буржуазними націоналістами".
24 листопада 1959 року ЦК Компартії України ухвалив постанову "Про стан та заходи посилення роботи органів державної безпеки УРСР". Вона вимагала "оперативно присікати діяльність українських буржуазних націоналістів, єврейських націоналістів, учасників різних релігійних сект та інших ворожих елементів". Українському КДБ рекомендували "значно покращити роботу проти закордонних центрів українських буржуазних націоналістів, по ідейному та організаційному розкладанню української націоналістичної еміграції і компрометації її главарів, ширше використовувати для цього поряд з оперативними і легальні можливості".
"Двадцять чи тридцять перших людей королівства сидять за столами – усі тримають шматки хліба з м'ясом, так звані сендвічі", –
записав у щоденнику англійський історик Едуард Ґіббон 24 листопада 1762 року. У Великій Британії саме ввійшов у моду бутерброд, названий на честь Джона Монтеґю, четвертого графа Сендвіча. Він був завзятим картярем. У 1750-х повлазив у такі борги, що король Ґеорґ II призначив його послом у Мадрид, щоб урятувати від кредиторів. Повернувшись 1762-го до Лондона, сер Джон знов кинувся до грального столу. За картами міг просидіти цілу добу. Якось наказав своєму слузі принести йому холодного м'яса "в обкладинці" з двох шматків хліба, щоб їсти, не перериваючи гри, але й не забруднювати карти масними руками. За кілька днів нова мода охопила весь вищий світ Лондона
8 
35413
Коментарі