Подарунки дня. Простий прийом, що допоможе не впасти у відчай

З віком я привчила себе не очікувати від людей та життя внесків в мене. Якщо хтось проявляє турботу – я щиро вдячна і зворушена

Я сьогодні розповідала доньці, як колись в дитинстві вигадала для себе "знання" – що кожен день має для мене подарунок. Його тільки потрібно розпізнати. Це може бути і щось красиве, що побачу чи почую, і зустрічі, і ідея, і якась подія, і реальні подарунки чи увага. Такі подарунки є і в найскладніших днях і серед найскладніших подій. З віком я привчила себе не очікувати від людей та життя внесків в мене. Якщо хтось проявляє турботу – я щиро вдячна і зворушена – це дійсно подарунки дня чи, може, життя, але ж точно ніхто мені нічого не винен.

Ця дитяча звичка – не знаю, скільки їй вже років – уважності та вдячності за "подарунки", не приймати все, що дається, як належне, дозволяє не відводити погляд від того, що важко. Але одночасно тримати в фокусі те, що підтримує і дає сили. І підсилює значущість цих "подарунків".

Сьогодні, уявіть, я попросила в кафе біля дороги потримати в морозилці продукти, які несла з магазину, і вони почали розморожуватись. Це було дивно: "Чи можу я скористатись вашим холодильником?" – "Так, звичайно". І власниця кафе відкрила холодильник. Це виглядало як: мій холод – ваш холод.

А в розмові з чат-ботом "Нової пошти" – "радий вітати вас в службі турботи НП. Мене звати N" – після кількох людських повідомлень від оператора з щирою турботою, я ледь стрималась, щоб не почати говорити, яка, окрім питань з відправленням, потрібна допомога.

А ще ми зараз дивимось анімаційний серіал "Химерна планета" – у нього класний переклад українською. Головні герої – істоти, які розмовляють, використовуючи прямі конкретні описи предметів та явищ. Тепер я називаю кішку "тваринка, що вібрує". Дітей – потомками чи маленькими істотками. А вони мене – наша породжувачка.

Зараз піду годувати вібруючу тваринку, вкладати маленьку істотку спати. І говорити з нею про її подарунки дня.

Оригінал