Что не так в мюнхенской речи Зеленского

Не теряйте голову. Не дайте себя развести

Вам сподобався виступ Володимира Зеленського у Мюнхені? Вас усіх розвели. На емоції.

Прочитав він текст не ідеально. На 4 з мінусом. Але текст був технологічно відмінний. Тому висновки:

1. Хто вам сказав, що в Офісі немає сильних професіоналів? Немає таких, хто працює на Україну. Але є ті, хто працює на Зе-команду і особисто на Зеленського. Просто зараз інтереси України і її президента співпадають. Поки від Путіна відіб'ємось. А далі наш захоче сам стати Путіним.

2. Нас зловили на занижених очікуваннях. Усі чекали іспанського сорому. А Зеленський лише кілька разів запнувся. Молодець. Може, він стане тепер відмінником? Не стане. Не завжди можна по шпаргалці.

3. Заготовочки. От від початку. Зал почав аплодувати, коли він вийшов. Це завело і його. Бо аплодисментозалежний.

Але ті хто писали, знали, що аплодуватимуть. Не Зеленському, а нації. Але Зеленський втягнув аплодисменти у себе і піймав кураж. І сказав усім: "Дякую, сподіваюся, що це ви не мені аплодуєте, а Україні і українським солдатам".

Якщо ви йому повірили – ви в категорії наївних.

Він в душі знає, що аплодують йому.

Так само він кілька разів сказав у стилі нарциса, щоб усі говорили про його виключну роль в історії.

Наприклад: "Два роки тому я підписав закон". Диявол у дрібницях: не уряд розробив, не суспільство вимагало, не експерти погодили, не Рада прийняла, а я підписав.

І так ви самі трішки повірили у його велич. Бо зміг же. Тяжко підписував.

4. Сам текст промови написаний композиційно добре. З майже 20 хвилин виступу 80% – емоції. Запаковані у діточок, які йшли не в НАТО, а в школу, а по ним стріляють. А у кінці про дочок вбитого розвідника.

І він видушив сльозу у тисяч людей. А це ж заготовка. Це технологія. А він – актор.

Але хтось із тих, хто вчора вже не вірив Зеленському, сьогодні думає: "Він таки мій президент".

5. Увага! Найголовніший висновок. Він розвів усіх нас – на нашому бажанні визнання як нації. Він сказав те, що ми хотіли почути: Україна – не буфер між Заходом і Росією. Україна частина Заходу і його щит перед Мордором.

Ми ж хочемо цього визнання? Так, дуже! Ми бідніші за вас, європейці, бо ми тут за всіх віддуваємося. І це наше щире переконання. Усіх патріотів. І відчуття наше до деяких країн і націй, як у фронтовика до штабних: "Або розслаблені, або взагалі зрадники".

Ось де нас усіх підловив штаб Зеленського. Багато хто йому вже і "вагнерівців" пробачити готовий. Бо голосно сказав те, що ми усі думаємо.

Але ж це був монолог. І Зеленський не почув того, що про це думають у Європі і за океаном.

"А ми читали одні книжки?" – питає Зеленський у залу.

Ні, пане президенте, різні. Вірніше, ви не читали. Тому що ментальність влади Зеленського ближча до Путіна, ніж до Європи.

Бо НАТО і Євросоюз – це клуб. Закритий клуб. Туди не пускають з немитою шиєю.

Туди не можна тій нації, яка дала себе обдурити і нею тепер правлять ті, хто краде на "Великому будівництві". І відкати з доріг і дитсадків.

Де державні канали "Дом" і "Рада" обслуговують владу, раз не вийшло підім'яти "Суспільне".

Де Коломойського ніколи не ганятимуть. Бо "1+1" співають осанну.

В НАТО нас не візьмуть, поки не буде у нас правосуддя. І справедливості. Поки Татаров і Венедіктова. Поки Костя Кулик може тут поновитися на роботі. А нам скажуть, що це не Татаров постарався, а суд вирішив.

Поки рускіє шпіони, як Деркач, тут почуваються спокійно. Поки Шуфричі по телеканалах стрибають і не бояться вигребти.

І головне. У Євросоюз, як у доросле кіно, не пускають до 16+. Нація спочатку має навчитись не вибирати яскраві дорогі погрємушки замість добротних і потрібних речей.

Поки у нас вибирають Зеленського 73% – ще пів біди. Хоча "хуже ж не будет" – це про недозрілих людей. Вибрати піаніста без команди і думати, що він справиться, це по-дитячому.

Але гірше те, що і зараз кожен четвертий готовий за нього проголосувати. Куди брати дитячий колектив, де досі не помітили, що король голий?

І він нарцис. Нації, які обирають на вільних виборах нарцисів-підлітків – непотрібні Європі. Бо ви ж таких і у євроструктури навибираєте.

Тож Україну хтось поважає за захист Європи. А хтось не розуміє нашого вкладу і нашої місії. І нашої війни. Як ми мало помічаємо війни десь поза нами – у Сирії чи Афганістані.

Ми україноцентричні, як і усі підлітки. Наївних повно по всьому світові. Але у Європі хоча б вибирають розумних в парламенти і уряди. А у нас?

Головний висновок: мало бути щитом Європи, щоб нас узяли в елітний клуб.

Гусар має бути хоробрим в бою. Але і на балу він має виглядати гусаром. Щоб не соромно було усім за нього.

А то візьме і вжарить на піаніно по-гусарськи. Він же нарцис. І профан. Профан навіть не зрозуміє, де злажав. А просто образиться на дорослих. Бо не зрозуміли його, сердешного.

Йому не зрозуміти. Але ж ми не наївні, так?

Не втрачайте голову. Не дайте себе розвести.

Оригінал