Передумала

Ранок на столичній Контрактовій площі. Маршрутка, що ходить до залізничного вокзалу, так забита пасажирами, що водій ледве зачиняє передні двері.

Автобус поволі починає рухатися між трамваєм і цигарковим кіоском. І тут звідкись збоку до маршрутки підбігає миловидна чорнява жіночка на високих підборах і починає щосили гамселити у двері.

Водій спочатку не звертає на це уваги, продовжуючи рух автобуса. Та вона затарабанила ще завзятіше. Тоді він розвів руками і поставив долоню ребром до горла: мовляв, нема куди, уже й так під зав'язку. Але жіночка не відстає і дріботить поряд з автобусом.

- А може, людині дуже треба... - сказав голосно хтось із пасажирів у салоні.

Водій лайнувся:

- Ну й настирна! - і зупинив маршрутку.

Усі пасажири ще кілька хвилин чекали, поки відчиняться двері й жінка протиснеться в салон.

Нарешті, автобус знову рушив і почав набирати швидкість. Та не проїхав і кількох десятків метрів, як та ж пасажирка голосно закричала:

- Зупиніть! Зупиніть! Випустіть мене!

Водій, уже не тямлячи себе, ударив по гальмах.

- Що, не в той автобус сіла? - запитав спантеличено.

Жіночка витиснулася з дверей, ступила на асфальт, невловимим рухом поправила спідницю й у півоберта кинула:

- Хм… Передумала!