Паравоз

– Нас знову засудили! – кричить Володя Парасюк зі сцени палацу культури ім. Хоткевича.

Весна 2010 року. Щойно закінчився черговий фінал університетської першості з КВН. Команда "Паравоза" – так ми називали його тоді – програла вдруге поспіль. Заслужено – вважають більшість глядачів. Але не Володя. Щойно публіка розходиться, вибігає на сцену і влаштовує організаторам розбір польотів:

– Для чого брати в журі людей, які нічого не досягли в кавеені? Усі змовилися проти нашої команди! З таким підходом ми ніколи не станемо чемпіонами!

Подібні скандали Парасюк влаштовував майже після кожної програної гри. Обурювався то на журі, то на організаторів. А іноді – й на глядачів: бо не сміялися там, де, на його думку, мало бути смішно. На якомусь КВН-форумі обізвав "зрадниками" всіх укупі.

"Паравоз, тільки не видаляй це своє повідомлення, – написав я тоді. – Прочитаєш його через кілька років, можливо, зробиш висновки". Видалив.

Потім був Майдан. Коли побачив по телевізору, як Парасюк біжить до сцени, одразу зрозумів – робить це щиро. Навіть написав у соцмережах: "Паравоз, ніколи не думав, що таке говоритиму, але ти – молодець. Цей фінал ти нарешті мусиш виграти".

І виграв-таки. Хто ж знав, що після фіналу буде новий сезон, значно важчий. І що у Верховній Раді наш герой поводитиметься так, як на сцені Львівського будинку культури. Добре, хоч там рук не розпускав. І ніг.

– Володя – молодець, робить політику руками й ногами. Шкода тільки, про голову забув, – каже товариш, також кавеенщик.

А я все-таки сподіваюся, що після кількох років посміховиська в "Паравоза" буде ще один фінал. І він також його виграє.