Чужі поради

Учителька Ніна приїхала в наше село за розподілом. У неї нікого не було, крім сина-немовляти. Вона ні з ким не спілкувалася, тому всім була цікава. Першою Ніну зачепила сусідка Іванівна:
- А що це ти дитину груддю кормиш?

Ніна розгубилася, а Іванівна авторитетно продовжувала:
- Усіх дітей відлучають від грудей у рік. Твоєму синові скільки? Більше року? То вже давно пора.
- Так, так! - закивали головами подружки Іванівни, такі ж пенсіонерки, що позбиралися, як піраньї на свіжу кров.

Увечері ми, дітлашня, зазирали до Ніни у вікна. Жінці обмотували груди рушником, щоб зникло молоко. Замотали, мабуть, не так, бо на ранок Ніна малого віддала в ясла, але на роботу не вийшла. Мала температуру 39, боліли груди й голова. Іванівна мастила Ніну камфорним спиртом і примовляла:
- Терпи. Усі через це пройшли, і я теж.

Ніна витерпіла, й за тиждень молоко зникло. А ще за тиждень її син відмовився їсти - вимагав грудного молока. Ніна сказала про це Іванівні. А та, задкуючи до дверей, пробубніла:
- То давай йому коров'яче. У мене по 30 копійок літр, - і кулею вилетіла з хати.

Так Ніна з'явилася у нас удома. Пропонувала господарське мило в обмін на коров'яче молоко. Учителям тоді видавали зарплату побутовою хімією. А "живих" грошей жінка не мала. Моя бабуся пояснила Ніні, що відлучати дитину в рік необов'язково. Просто селяни живуть із роботи на полі. І чим раніше молода мама зможе працювати, тим краще. Так і з'явився дикунський спосіб перев'язувати груди, хоча материнське молоко для дитини корисніше від козячого чи коров'ячого.

Із того часу я ніколи не слухаю чужих порад. Особливо старших людей. Бо справді мудрі ніколи не вчитимуть правильно жити. Їх, як амурських тигрів, дуже мало. Решта - пенсіонери, що несуть перед собою, наче орден, 50-80 років невиліковної дурості, якою дуже легко заразитися, коли сам прожив утричі менше.