Загадка характерників: міцні духом козаки - це геть не про них

Танцювати бойовий гопак, перекидатися на вовка і бути хоробрим православним козаком - ось риси характерників, які ми зустрічаємо у першій-ліпшій пригодницькій оповіді про козацтво. А яким же було характерництво насправді?

Характерництво - настільки ж реальний феномен, як і чорнокнижництво. В тому сенсі, що це реальний вид магії, який практикували. Характерництво не має стосунку до людського характеру, сили волі, сили духа, йоґічних практик, тренувань самураїв і ніндзя, і що там ще люблять розповідати.

Однак характерництво дійсно передбачає окремі риси, кабінетній версії характерників приписувані. Скажімо, можливість відводити кулі чи безконтактно шкодити людям. Тож від якого такого характеру утворюється назва "характерника"?

Слово "характер" у нас чи то від латинського charaktēr, чи то від грецького ориґіналу χαραϰτήρ. В обох випадках йдеться про первинне значення слова "знак, відбиток". Англійське слово character, попри куди більш поширене сучасне значення "персонаж", зберігає також більш архаїчне, "знак, символ". Магія характерів - символів, що позначають магічний пакт і дають власнику певну силу, залежно від характера.

Магія характерів належить до вже постсередньовічних, а радше ренесансних і ранньомодерних практик. І саме в ранньомодерну добу вона потрапила й до нас. Як і в будь-якому християнському суспільстві, "магічний пакт" укладають лише з нечистою силою, а тому так звані "характерники" до народних героїв належати не могли. З погляду нормального (для ранньомодерної України) православного світогляду, характерники продали душу дияволу, і саме символ-характер є фізичним свідченням пакту. В цьому плані доречно згадати ще одне значення слова charaktēr - тавро.

Сама ця магія одноманітною не була і називалась так не всюди. Використання конкретних магічних знаків і символів для виконання певної дії відоме й за межами козацької України. На правому березі Дністра до 19 століття зберігалась магія "фіґур", яка передбачала взаємодію фізичної репрезентації символу і субстанції, яка відтак має виконувати магічну функцію. "Субстанцією", зрештою, могло бути і людське тіло, на якому цю фіґуру зображено (переважно символічно, напр. проведено кінчиком ножа) або при якому зображення фіґури ношено - ближче до класичного уявлення про магію характерів. Хоч насправді магія характерів сягає ще ритуальних татуювань, а її прояви можемо знайти і в християнській практиці миропомазання, ось як виглядає фактичне "характерництво", використання символів для керування магічною енергією, зафіксоване на практиці:

"Також стругають маленькі хрестики з дерева (фіґури), котрі замочують горілкою і так тримають дев'ять днів. Коли потім хочуть когось погубити, дають йому випити ту горілку; працюють чари так, що коли жертва хоч раз вчепить зубами той хрестик (як лиш раз врубає фіґури), то рік лежатиме хвора; хто зачепить його двічі, то лежатиме два роки тощо. І від такого лиха складно знайти ліки. (Городенка)"

Тож ось вам магія характерів. Шукайте собі нормального чорнокнижника, купіть в нього готовий характер (фіґуру) під конкретні потреби і не забудьте попросити інструкцію з накладання прокляття чи використання оберегів. А козаків з особливо сильним характером залиште кабінетним анальфабетам, їм у нашому інфополі і так небагато хлібних тем зосталось.

Оригінал