Пішов у СЗЧ - підставив своїх, їм тепер воювати ще й за тебе

Суперечки довкола демонстративного самочинного залишення частини набирають обертів. Безперечно, справедлива мобілізація і заміна виснажених бійців - це найнагальніша на сьогодні потреба. А як бачать СЗЧ наші військові?

У ЗСУ все залежить від ваших стосунків з командиром. Якщо ви працюєте і робите значний внесок - командир багато в чому буде йти вам на зустріч. Хороший командир сам ідентифікує моральний стан своїх бійців і вживає заходів. Комусь дати можливість побачити родину, комусь відіспатись, когось відправити в додаткове навчання тощо. Але командир знає, як це робити так, щоб підрозділ не постраждав, а зберігав свою боєздатність і виконував завдання.

Війна триває третій рік... і в ЗСУ більшість - мобілізовані люди з цивільного життя. Відпустки стали серйозним полегшенням, коли їх ввели, але це вже давно не вичерпує потребу військових. Не бачити, як ростуть твої діти, не мати можливості провести час на вихідні - все це страшна особиста трагедія, яку дуже важко пережити.

Але СЗЧ - це не просто не вихід, це катастрофа. Коли хтось іде в СЗЧ - він підставляє своїх. Це означає, що хтось мусить робити його роботу, хтось буде сидіти більше на позиції, хтось більше робити документів і тому подібне. Це означає, менше людей на позиціях, і більший ризик захоплення. Це означає ще більше виснаження інших. І при цьому - без жодного розуміння, чи повернеться воїн, чи ні.

На цьому тлі пропаганда СЗЧ ще більше зло, бо фактично це пропаганда підриву внутрішніх сил. Є дуже проста річ, але яку дуже важко зрозуміти. Війна стосується всіх. Немає якихось умовних ЗСУ, які мають її виграти. Бо ці ЗСУ - це більшість звичайних вчора людей, з нормальним життям, з сім'ями, роботою, і відпочинком. Так, не всі можуть бути воїнами, і роблять внесок донатом, волонтерством чи іншим. Але всі, хто може бути воїнами - мають ними стати. Бо поразка у війні означає катастрофу для всіх, а не лише для тих, хто воює.

Оригінал