Росія вже незабаром відчує серйозний брак військової техніки на фронті

Після розпаду СРСР Росія стала найбільшою спадкоємицею військової техніки у світі. Однак ЗСУ за час повномасштабного вторгнення так прорідили ці запаси, що країна-агресорка фізично не встигає поповнювати втрати. Коли це стане помітно?

На жаль, останнім часом рідко це кажу, але сьогодні справді доброго ранку і хороших новин вам у стрічку!

Раніше до мене долітали розрізнені дані про вичерпання техніки у рашистів. У деяких хлопців з передової теж був стриманий оптимізм стосовно запасу міцності ворога. Але у мене воно якось не складалось в один пазл. І ось "The Economist" перший в моїй бульбі так докладно і публічно сформулював тезу про виснаження Росії: "Якщо нічого не зміниться, до кінця цього року російським військам, можливо, доведеться змінити свою позицію на більш оборонну, вважає пан Гьєрстад. Це може стати очевидним вже до кінця літа. Очікується, що зацікавленість пана Путіна в укладенні тимчасового перемир'я зростатиме".

Єдине прошу - не млійте від цього прогнозу як від обіцянок Арестовича про 2-3 тижні. Бо в цьому тексті йдеться лише про один аспект виснаження рашистів. І взагалі не йдеться про те, що рашисти тримають нас на енергетичній ниточці. Бо сьогодні у нас світло досі включають лише тому, що вони не розвалили нам нічого більше. Однак знати слабкість ворога - дуже важливо. Тому бадьорого ранку, хунто!

Автопереклад

Величезні запаси озброєнь радянських часів у Росії закінчуються - можливо, їй доведеться згорнути наступ в Україні. Тривалий час здавалося, що війна на виснаження між Україною і Росією, населення якої в п'ять разів перевищує українське, може закінчитися лише в один спосіб. Але широко розрекламований російський наступ на Харків на півночі України, що розпочався в травні, згасає. Його просування в інших місцях уздовж лінії фронту, особливо на Донбасі, були стратегічно тривіальними і досягнуті лише величезною ціною. Питання зараз полягає не стільки в тому, чи зможе Україна продовжувати боротьбу, скільки в тому, як довго Росія зможе підтримувати нинішній темп своїх операцій.

Ключовим питанням є не людські ресурси. Здається, Росія здатна продовжувати знаходити ще близько 25 000 солдатів щомісяця, щоб підтримувати чисельність на фронті на рівні 470 000, хоча вона платить за них більше. Виробництво ракет для завданн ударів по українській інфраструктурі також стрімко зростає. Але попри всі розмови, нібито Росія перейшла на військову економіку, де на військові витрати виділяється близько 8% ВВП - вона здатна замінити приголомшливі втрати танків, бронетранспортерів і артилерії лише за рахунок вилучення зі сховищ і відновлення запасів, накопичених ще за радянських часів. Хоча ці запаси величезні, вони не безмежні.

За оцінками більшості розвідок, за перші два роки війни Росія втратила близько 3 000 танків і 5 000 інших броньованих машин. Голландський розвідувальний сайт із відкритими джерелами Oryx оцінює кількість втрат російських танків, щодо яких є фото- або відеодокази, у 3235, але припускає, що реальна цифра "значно вища".

Олександр Гольц, аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень, каже, що Володимир Путін має завдячувати старому Політбюро за величезні запаси зброї, які були накопичені під час холодної війни. Він каже, що радянські лідери знали, що західна військова техніка набагато досконаліша за їхню, тому вони зробили вибір на користь масового виробництва, випускаючи тисячі бронемашин у мирний час на випадок війни. Напередодні свого розпаду, каже пан Гольц, Радянський Союз мав стільки бронетехніки, скільки решта країн світу, разом узятих.

Коли тодішній міністр оборони Сергій Шойгу хвалився в грудні 2023 року, що протягом року було поставлено 1530 танків, він забув сказати, що майже 85% з них, за оцінкою Міжнародного інституту стратегічних досліджень, лондонського аналітичного центру, були не новими танками, а старими (переважно Т-72, також Т-62 і навіть деякі Т-55, що були виготовлені відразу після Другої світової війни), які були зняті зі зберігання і пройшли мийку і чистку.

З моменту вторгнення, на фронт було відправлено близько 175 досить сучасних танків Т-90М. За оцінками НІСД, річний обсяг виробництва цього року може наблизитися до 90. Проте Міхаель Гьєрстад, аналітик НІСД, стверджує: більшість Т-90М насправді є модернізацією старих Т-90А. Оскільки їхня кількість зменшується, виробництво нових Т-90М цього року може становити не більше 28 одиниць. Павло Лузін, експерт з питань російського військового потенціалу у вашингтонському Центрі аналізу європейської політики, вважає, що Росія може виробляти лише 30 нових танків на рік. Коли минулого року українці захопили нібито новий Т-90М, вони виявили, що його гармата була виготовлена в 1992 році.

Пан Лузін вважає, що здатність Росії будувати нові танки чи бойові машини піхоти, або навіть ремонтувати старі, ускладнюється проблемою отримання комплектуючих. Склади компонентів для виробництва танків, які до війни планували використовувати у 2025 році, вже зазнали нальотів, а критично важливе обладнання, таке як підігрівачі пального для дизельних двигунів, високовольтні електричні системи та інфрачервоні тепловізори для виявлення цілей, раніше імпортувалися з Європи, а зараз їх продаж заблокований санкціями. Брак високоякісних шарикопідшипників також є стримуючим фактором. Іноді можна знайти китайські альтернативи, але кажуть, що вони не відповідають колишнім стандартам якості.

Крім того, старого радянського ланцюга постачання озброєнь більше не існує. Україна, Грузія та Східна Німеччина були важливими центрами виробництва зброї та її компонентів. За іронією долі, Харків був основним виробником башт для танків Т-72. За словами пана Лузіна, кількість працівників військово-промислового комплексу також різко скоротилася - з 10 млн до 2 млн, і це без жодних компенсаційних змін в автоматизації.

Ще однією серйозною проблемою є виробництво артилерійських стволів. Наразі за допомогою Північної Кореї Росія має достатньо снарядів, ймовірно, близько 3 млн. цього року - достатньо, щоб донедавна переважати українців щонайменше у 5 разів, а іноді й набагато більше. Але зворотною стороною такої високої інтенсивності вогню є зношеність стволів. У деяких гарячих точках стволи гаубиць потребують заміни вже через кілька місяців.

Проте, за словами пана Лузіна, є лише два заводи, які мають складні ротаційні ковальські машини австрійського виробництва (остання з них була імпортоваао у 2017 році), необхідні для виготовлення стволів. Кожен з них може виробляти лише близько 100 бочок на рік, тоді як потреба в них становить тисячі. Росія ніколи не виробляла власних ковальських верстатів; вони імпортували їх із Америки в 1930-х роках та награбували в Німеччині після війни.

Рішення полягало в тому, щоб зняти стволи зі старої буксируваної артилерії і встановити їх на самохідні гаубиці. Річард Верекер, аналітик з відкритих джерел, вважає, що до початку цього року було замінено близько 4800 стволів. Як довго росіяни зможуть продовжувати це робити, залежить від стану близько 7000 бочок, які можуть залишитися. Пан Гьєрстад каже, що для реактивних систем залпового вогню, таких як ТОС-1А, продовження терміну служби стволів вже означає набагато коротші черги вогню.

Але найбільша проблема виникає з танками і бойовими машинами піхоти, які все ще відіграють вирішальну роль у будь-яких масштабних наземних наступальних операціях. Хоча, за оцінками СІСІ, в лютому цього року Росія могла мати на складах близько 3200 танків, пан Гьєрстад каже, що до 70% з них "не зрушили з місця ні на дюйм з початку війни". Значна частина Т-72 зберігається у відкритому вигляді з початку 1990-х років і, ймовірно, перебуває в дуже поганому стані. І пан Гольц, і пан Лузін вважають, що за нинішніх темпів зносу, відновлення російських танків і піхотних машин зі зберігання досягне "критичної точки виснаження" до другої половини наступного року.

Якщо нічого не зміниться, до кінця цього року російським військам, можливо, доведеться змінити свою позицію на більш оборонну, вважає пан Гьєрстад. Це може стати очевидним вже до кінця літа. Очікується, що зацікавленість пана Путіна в укладенні тимчасового перемир'я зростатиме.

Оригінал