Ракети і "Шахеди" рашистів: реальний рівень загрози від них

У нас якось занадто спрощено дозволяють собі сприймати реалії, на рівні коротких сюжетів "підступна хтонь пішла в атаку, титани неба її відбили"

Росіяни запустили шість крилатих ракет Х-101/Х-555 та п'ять дронів-камікадзе Shahed-136. Так як цю атаку протиповітряна оборона відбила на дальніх підступах до Києва, ніч для столиці була другою відносно спокійною.

Але якщо виходити із того, що ОВА нічого не повідомляють про збитки для цивільної інфраструктури за підсумками тієї ночі, то нескладно здогадатись, куди могли влучити дві КР та два "мопеди", які збити не вдалось.

Речник Повітряних сил заявляв, що не збиті ракети влучили в одне з оперативних летовищ, а незбиті "Шахеди" - в об'єкти інфраструктури на Сумщині.

Орки наполегливі в спробах прорвати ППО, вони, мабуть, уперше за час війни змогли майже одночасно застосувати два різні типи засобів повітряного нападу з різними швидкостями польоту – дрони зі швидкістю до 200 км/год та ракети зі швидкістю до 800 км/год.

За попередніми підрахунками, в травні росіяни витратили на удари по Україні до 200 ракет різних типів та до 400 дронів-камікадзе. Це при тому, що стартовий баланс оцінювався орієнтовно до 500 ракет різних типів.

Але так як мова про цілий календарний місяць, то тут доведеться доплюсувати ще +60 нових виготовлених дозвукових КР, орієнтовно +5 балістичних ракет до ОТРК "Іскандер" і орієнтовно до +5 ракет "Кинджал".

Обсяг виробництва "Шахедів" в грудні складав +150 одиниць на місяць, нових актуальних даних немає, але судячи з усього, темпи поставок виросли суттєво.

Тим більш, в чомусь по-своєму праві люди, які намагаються довести до абсолюту тезу про те, що в росіян може бути безліч старих радянських ракет.

Бо, наприклад, незрозумілим є статус по арсеналу аеробалістичних ракет Х-15 до Ту-22М3, які рашисти зняли з озброєння орієнтовно в 2010-х роках. Такі ракети мали дальність стрільби всього 300 км, масу БЧ всього 150 кг, але швидкість польоту аж до 5 Мах.

Ну і по анонсованих раніше дозвукових крилатих ракетах Х-50 статус теж незрозумілий.

Так, судячи з усього, окупанти відчувають свої невдачі в новому витку "ракетного терору". Влаштували навіть щось типу негласного "соцсоревнования" на тему, який рід військ ЗС РФ виявиться найбільш ефективним терористом.

Бо інакше й не пояснити той парадокс, що росіяни різні типи ракет застосовують різними окремими хвилями, замість скомбінувати: окремо запускались "Калібри" (під командуванням ВМФ РФ), окремо "Іскандери" (сухопутні війська армії РФ) та окремо КР повітряного базування й "Шахеди" (ракети Х-101/Х-555 – точно сфера відповідальності "ВКС РФ").

Але в нас якось занадто спрощено дозволяють собі сприймати реалії, на рівні коротких сюжетів "підступна хтонь пішла в атаку, титани неба її відбили".

Так, наші зенітники – справді титани, але далі треба розуміти, що зараз найбільш цінним ресурсом є навіть не зенітні ракети різних типів, а самі оборонці неба України (інакше б ПС ЗСУ не стали б демонструвати, наприклад, на Міжнародний день психологічної підтримки, що група відповідних фахівців допомагає відновитись бійцям після чергового протиповітряного бою).

Сам формат масованої ракетної атаки передбачає, що в теорії може не витримати не тільки "апаратна" частина ЗРК, але самі люди, які керують роботою. І саме тому кожне відбиття подібного роду атак, незалежно від числа КР в "залпі", уже є суттєвою перемогою бійців ЗСУ.

Саме через "людський фактор" розробники західних ЗРК рухаються в бік максимальної ергономічності та автоматизації. Де, наприклад, в Patriot на батарею "штатно" треба 90 осіб обслуги, то на італо-французький SAMP/T – взагалі 15 осіб.

Система ППО об'єднує в себе насправді дуже багато засобів, скажімо так, різного роду трудозатратності. І якщо виходити навіть з офіційних даних, то на захист того ж Києва працює не тільки Patriot, але й навіть стрільці на бронекатерах річкової флотилії ВМСУ.

Потрібно виходити не із картини "ракети скоро закінчаться", а із картини "ракетний терор буде тривалим". І що нам всім буде на порядки складніше, аніж "як в Ізраїлі". Ну бо той же Ізраїль ракетами рівня складнішого, аніж "водогінна труба+добриво" бомбили лише раз в історії – у 1991 році, під час операції "Буря в пустелі", і то тоді ізраїльтян захищали американські "Петріоти".

Щоб надійно захистити наше небо від усіх можливих загроз, потрібно "всього лише" 50 батарей комплексу Patriot, і це "всього лише" дещо менше 50% від всіх пускових ЗРК цього типу в наявності армії США.

Можливо, частину із справді необхідного ми таки отримаємо. Але зусилля потрібно направляти на взаємодопомогу одним одному, незалежно від форми. Ми маємо по-справжньому встояти, а росіяни мають по-справжньому програти.

Бо у випадку з ракетним терором завжди потрібно мати на увазі, що завжди може бути ще гірше, і що завжди могло бути ще гірше.

І нам в чомусь пощастило, що режим Путіна на одному з етапів підготовки до масштабної агресії допустив як мінімум одну важливу помилку.

До 2017 року росіяни вели проект балістичної ракети середньої дальності РС-26 "Рубеж" з дальністю стрільби орієнтовно 2000-6000 км, який вони позиціонували як "малогабаритний" варіант МБР "Ярс".

Якби вони довели проект цієї ракети до пуття, нам би могло бути всім непереливки, бо РС-26 була б значно небезпечніша, ніж навіть "Кинджал" (бо таку ракету Patriot навряд чи міг збити).

Але орієнтовно після 2018 року рашисти проект РС-26 "Рубеж" закрили, очевидно, що розподілити ресурси на інші "аналоговнєти" - "Кинжал" та "Іскандер-К", і це, на щастя, саме ті засоби повітряного нападу, проти яких ЗСУ мають відповідні засоби відсічі.

Якщо ворог схибив навіть на такому етапі, він має схибити до кінця спільними зусиллями усіх нас.

Оригінал