У російського солдата залишилась єдина мотивація

І навіть цю останнію забирає ФСБ, засилаючи до підрозділів "стукачів"

Коли ворог відступав у кінці березня з Сумщини, мені від військових стали відомі принаймні два факти, коли росіянці вбили своїх же.

Своїх самострілів.

Тобто, хоче мальчік відкосити війну. Стріляє собі в ногу. Але бойові друзяки вичисляють його наміри: і живим залишитися, і Путіна розвести на матеріальну допомогу за поранення. А потім все життя в школах розказувати, "как родіну любіть". І таких хитрожопих росіянці самі по-тихому вбивали, без суду і слідства.

Такі дії — один із елементів формування традицій і мотивацій. В армії Росії немає основної мотивації, яка є у наших. Вони не захищають свою батьківщину. Вони вже давно зрозуміли, що ніяких фашистів тут немає. Ніхто як визволителів їх тут не жде. Ніхто на "русь-матушку" нападати не збирався. У них немає стійкого відчуття, що за їхніми спинами — батьки, жінки і діти. Вкрасти своїй дружині стіралку чи дитині нотік — мотивація, звісно. Але зараз, коли окуповувати, крім руїн, стало нічого — ця мотивація стає неактуальною. У військових лишається єдина, але стара, як світ, мотивація. Вони воюють заради один одного.

Так було у всіх арміях світу. Ти прикриваєш мене — я прикриваю тебе. Щоб вижили обидва. Усіх інших, хто не з нашої роти, — геть. Усіх, хто не з ВДВ, — взагалі геть. Усіх, хто не з нашої армії, можна валити. Мирні — теж вороги. Бо наводять на нас "Байрактари". Так думають росіянці у формі в Україні.

Я пам'ятаю, коли служив на флоті, існувало чітке правило. Вкрасти у своїх — ти щур, тебе опустять. А вкрасти на чужій коробці — подвиг. Ібо нєфіг про***вать (не при Арестовичу буде сказано).

То ж, здавалося б, у росіянців є хоч одна мотивація?

Ніт!

Самодостатній колектив, де єдиною мотивацією є вижити разом, рано чи пізно приходить до спільної колективної думки: а нафіга воно взагалі нам потрібно? Може, краще штик в зємлю? Може "мір народам — война дворам?". І такі настрої в армії РФ почали з'являтися. Це в Кємєрово та Іжевську багато патріотів. А під Ізюмом і Херсоном їх все менше.

І ФСБ починає вичисляти лідерів думок про "нуєвонафіг". І засилати (чи вербувати) в колективи стукачків. Вичислених і зданих стукачами зачинщиків стали формувати в окремі групи і відправляти на вірну смерть. Щоб менше залишалося тих, хто почав усе розуміти і бурчить. Поки що бурчить. Але бурчить по бойових постах і в місцях спільних перекурів. От їх і відправляють на смерть. Стукачество найдеструктивніше діє на армію. Але в ФСБ того не розуміють. Робота така.

ФСБ власноруч забирає у російської армії останню мотивацію солдата — мати братів по зброї. І тому їхній кінець ближчий, ніж багато хто думає. Бо колись вони просто побіжать. Або почнуть масово здаватися в полон. Тому їм завжди треба казати: "В українському полоні тепло, ситно й не б'ють".

Так вони масово здаватися почнуть швидше. А вже в полоні розберемося: кого під суд за знущання, а кого на відбудову країни. Але спершу вони мусять здатися. Солдат без мотивації завжди або тікає, або здається.

Але здається — краще. Бо тоді вдруге на фронт його вже не відправлять. Хіба якщо обміняють на наших. Але ті, хто був у теплому полоні, — здадуться вдруге.

Оригінал