Ризик добудови "Північного потоку-2" зростає

Замість того, щоб зробити все можливе для запобігання величезної проблеми, ми зробили все можливе і від нас залежне, щоб проблема виникла

"Ми не зобов'язані звітувати перед нашими західними партнерами щодо виконання взятих перед ними зобов'язань щодо реформи Нафтогазу і корпоративного управління".

"Якого біса наші західні партнери кидають нас в питанні "Північного потоку-2" і вводять недостатньо жорсткі санкції, які можуть дозволити добудувати альтернативний маршрут".

Дійсно, якого біса? І чому ми ще не в НАТО?

Факт: США збираються ввести ослаблені санкції проти "Північного потоку-2" і не збираються відправляти під санкції німців. Це робить більш імовірним добудову потоку. Що означає втрату для України на горизонті 4 років доходів від транзиту в розмірі $2 млрд на рік і суттєво б'є по нашій енергетичній безпеці. А може і не тільки по енергетичній. А може і раніше, ніж 4 роки.

Можна скільки завгодно бути впевненими в тому, що Захід не дасть обрушитися Україні і буде підтримувати її. Можна будувати собі супергеополітичні теорії в мозку. Все можна. Тільки потім не треба засмучуватися, якщо підтримка Заходу виявляється меншою, ніж нам хотілося б. І ми не отримуємо додаткові мільйони дози вакцин або Байден ставить на трансатлантичну єдність. Якщо підтримка йде просто по мінімуму. Щоб ви не здохли.

Бо якщо ти не розумієш дипломатичних натяків, то тобі доводиться розгрібати наслідки іншого рівня. Пора переставати бути будівельниками, які розуміють тільки якщо з ними розмовляють матом.

Так, питання санкцій щодо "Північного потоку-2" набагато глобальніше, ніж просто локальна українська історія. Для Байдена вкрай важлива єдність між партнерами по НАТО. Трамп, який поводився як слон в посудній лавці, сильно послабивши позиції США у світі. Так, для Байдена пріоритетом було саме відновлення цих позицій. І це набагато важливіше для президента США, ніж дохід від продажу газу в Європу. І важливіше, можливо, ніж підтримувати Україну в протистоянні з Росією. Тому він хоче повернутися до конструктивного діалогу з Німеччиною і довести, що США є для них союзником, другом і партнером. А проти партнерів ніби не вводять санкції.

Чи могла Україна змінити цю ситуацію? А тепер вже невідомо. Коли держсекретар США відлітає з Києва з відчуттям, що його послали, то це вже неважливо. Ніхто й не буде намагатися.

Чи могла Україна вплинути на ситуацію? А тепер невідомо. Особливо після того, як вся команда Нафтогазу, яка займалася лобіюванням в питанні "Північного потоку-2", була звільнена після атаки на корпоративне управління.

Вплив України дуже маленький. Це факт. І наші можливості вплинути в такому питанні мінімальні. Але після атаки на Нафтогаз вони були обнулені. І замість того, щоб зробити все можливе для того, щоб запобігти величезній проблемі, ми зробили все можливе і від нас залежне, щоб проблема виникла. І так, можливо, всі наші дії незначні в глобальному масштабі. Але ми точно не можемо тепер сказати, що "зробили все, що могли". Хоча доріг побудуємо більше, це факт.

І що залишається Україні? Як завжди, сподіватися на удачу. Що росіяни не встигнуть добудувати свою трубу до того моменту, як в Німеччині переможуть зелені. Удача наше все. Надія на диво — наша українська традиція. Особливо після того, як ми самі все зламали.

Оригінал