Захід викотив нові санкції проти Росії. Кому буде боляче

РФ ризикує залишитися на узбіччі без шансів наздогнати потяг

Неминуче відбулося. США і Євросоюз викотили проти Росії санкції за переслідування Олексія Навального. Вашингтон готує нові санкції за кібератаки проти державних установ, у яких звинувачує Росію.

Глухий кут очевидний. Захід не може не реагувати на порушення Кремлем правових і гуманітарних принципів. Кремль не може відступити, роблячи західну відповідь невблаганною.

Тим часом, Заходу важко поєднати непоєднуване: стримування, ізоляцію і діалог. Тому обмежувальні заходи виявляються стріляниною по горобцях. Або несуть біль не тим, хто повинен стати об'єктом удару, або викликають наслідки, протилежні очікуваним.

Західні демократії намагаються втриматися в рамках вегетаріанства. Ніхто не збирається обвалювати російську владу або підривати російську економіку.

Режим санкцій включає звернення західних урядів до своєї аудиторії ("Ми реагуємо"); проведення перед Москвою "червоної межі" з попередженням - заплатите ціну, якщо переступите. Але одночасно Захід намагається, щоб "цінник" не заважав діалогу з Росією.

Санкції зробили Росії боляче. Американські економісти дослідили 500 російських кампаній, яких зачепили санкції. Їхні втрати склали близько $95 млрд, або 4,2% досанкціонного російського ВВП. Якщо до цього додати вартість "щита", яким Кремль огородив від санкцій кампанії в сфері фінансів, оборони, енергетики, а також наближені до Кремля групи, то російські втрати сягнуть $180 млрд або 8% досанкціонного ВВП. Відчутно постраждала російська еліта, що інтегрувала себе в західну систему (скажімо, у Вексельберга в західних банках заморожено понад $1,5 млрд).

Санкції зробили Кремль обережнішим. Але вони не змінили політику Росії щодо України - першопричини санкцій. Санкції не змусили Москву відмовитися від своєї геополітичної гри. Санкції не привели до розколу російської еліти. Вони не запобігли репресії влади щодо суспільства.

Санкційний процес виявився витратним. Заходу доводиться забезпечувати подвійну єдність. ЄС повинен отримати схвалення санкцій від всіх 27 членів, що закінчується розмиванням їх жорсткості. Ще складніше домовитися США і Європі. Американці готові до більшого тиску, що викликає опір європейців (суперечки навколо санкцій щодо "Північного потоку-2").

Ще одна проблема для Заходу - мінімізувати втрати від санкцій для себе. Там зробили висновок з "кейса Дерипаски", коли санкції проти "Русала" вдарили по європейській промисловості.

Росія адаптувалася до обмежень і знаходить дірки у санкційному решеті (приклад: поставка труб Siemens Gas Turbines Technology в Крим). Деякі західні інститути вважають, що санкції не заважають їм працювати в Росії. Так, JP Morgan вважає, що їхні клієнти готові інвестувати в російські бонди.

Найголовніше, однак, не поточний економічний ефект, а стратегічні наслідки санкцій. Західній тиск - це підрив статусу Росії на світовій сцені, включаючи можливість мати свої сфери впливу. Обмежувальні заходи б'ють по надіях на модернізацію Росії, позбавляючи її інвестицій і технологій. Санкції підсилюють ізоляцію Росії. Тим часом, держава з глобальним апетитом, опинившись під пресингом, зазвичай відчуває прагнення до відплати. Отже, санкції замість заспокоєння підсилюють агресивність.

Тягар санкцій лягає не на тих, кому він адресований. Рядові росіяни платять за "удар по Воронежу" - за контрсанкції, якими відповів Заходу Кремль. Росіяни платять і за втрати російських олігархів, і за виживання державних кампаній. Вони платять не тільки зниженням життєвого рівня, а й обмеженням свобод в результаті антизахідної кампанії Кремля.

Зрозуміле замішання Заходу. Не реагувати на російські "гамбіти" не можна. Але як реагувати, щоб не виглядати наївно, без шкоди для себе, незрозуміло. Ясно, що загроза штрафних заходів проти російських силовиків - це символізм. Можна лякати відключенням Росії від Swift, але це поки нереалізована міра.

Крах надій на швидкі зміни в Росії і на можливість впливати на Кремль породив у західних політичних колах песимізм: "Росію не змінити. Путін надовго". Отже, потрібно шукати ґрунт для діалогу.

Але сьогодні на Заході посилюється і інший підхід, який полягає в "подвійному треку". Ось його суть: по-перше, потрібно інвентаризувати санкційний пакет щодо Росії і вирішити, що працює, а що ні; по-друге, пора прочистити власні судини. Йдеться про те, щоб Заходу ввести "санкції проти себе".

Це означає переформатування зовнішньої і внутрішньої політики ліберальних демократій через транспарентність фінансових потоків. Відмивання грошей і фінансові трансакції з корумпованих держав повинні стати для ліберальних демократій загрозою національній безпеці. Ця загроза повинна бути переведена зі сфери зовнішньої політики в область внутрішньої політики.

Першою спробу самоочищення почала Європа, коли Брюссель схвалив в 2018 році 5-у Директиву (the 5th AntiMoney Laundering Directive). Це сталося після того, як обрушилися репутації провідних банків Європи, які відмили сотні мільярдів доларів російських брудних грошей.

5-а Директива ліквідує анонімність банківських рахунків. Під дією Директиви всі, хто працює з грошима підозрілих осіб. Особлива увага європейських фінансових регуляторів прикута до "політично значущих осіб" (PEP) - політиків, чиновників, їх родичів і наближених.

Очищення йде дуже важко. Однак діватися нікуди - Євросоюз до 20 вересня 2021 року має створити єдині реєстри всіх власників поточних і ощадних рахунків; відкрити інформацію про всіх бенефіціарів і створити загальну систему фінансової розвідки, яка буде стежити за процесом транспаретності.

Америка залишається полем для відмивання корупційних капіталів. Витоки з the FinCEN (агентство усередині міністерства фінансів) говорять, що американські відомства отримали інформацію про підозрілі трансакції на суму близько $2 трлн, але не можуть впоратися з їх аналізом. Росія в цих витоках стоїть на другому місці за масштабністю трансакцій.

Нещодавно в структурах Європарламенту обговорювали доповідь американської Атлантичної Ради - "Як захистити США від брудних російських грошей", що говорить про те, як йде самоочищення в Америці.

Коли оформиться нова західна стратегія? Чи змусить вона російську еліту переглянути свій життєвий формат? Не ясно. Зрозумілим є те, що західні демократії відмовляються бути для Росії зовнішнім ресурсом і намагаються дистанціюватися від РФ так, щоб не викликати відплати. Росія ризикує залишитися на узбіччі без шансів наздогнати потяг.

Російська правляча еліта опинилася перед викликом - час, коли можна виживати, зберігаючи лояльність до Кремля і "золотий парашут" на Заході, закінчується.

Оригінал