"Велика сімка" Росію поматросила і кинула

РФ сприймають як чуже утворення, якому довіряти не можна

Трамп усе ж провокатор! Улаштував балаган, який завершився щиглем по російському самолюбству. Пообіцяв, що Путіна, "найімовірніше", запросять до Нью-Йорка на саміт "Сімки" у 2020 році. Макрон ідею підтримав, узявши в такий спосіб участь у балагані. Приймаючи у себе Путіна, Макрон створив враження, що Європа не може жити без Росії. Негайно розпочнемо обіймати "глибоко європейську" країну!

Але "Сімка" в Біарриці заявила, що Путіна бачити не готова. Адже причин, заявила "Сімка", через які Росію було виключено із клубу, анексії Криму і війни на Донбасі – не усунуто. Макрон, продемонструвавши французьку гнучкість, назвав пропозицію повернути Росію "стратегічною помилкою". Та й Трамп не став наполягати, зауваживши, що, "найімовірніше, ми залишимо все, як є". Одне слово, начебто обіцяли і запрошували. А потім зачинили двері.

Іронія в тому, що Кремль, не дочекавшись на рішення "Сімки", поспішив заявити, що "розгляне" запрошення. МЗС почало вимагати запрошення "на рівних". А російські пікейні жилети вже котрий день обговорюють: повертатися чи ні? А якщо повертатися, то яку ціну заломити за наше повернення? З'ясувалося, даремно витрачали енергію.

"Сімка" в Біарриці закрила тему. Хоча незрозуміло, як у голові Трампа укладається пропозиція повернути Росію до G7 із виходом США з договору РСМД, його вимогою до Німеччини знизити залежність від російського газу і новим американським санкційним пакетом проти Росії. Як прагнення Макрона обійняти Росію поєднується з його закликом дати відсіч російській кампанії з дезінформації? Скидається на когнітивний дисонанс!

Утім, нормалізація відносин Заходу з Росією залишається на порядку денному. Не варто, однак, радіти з приводу західних мотивацій. Захід шукає шляхи нейтралізації Росії, щоб підготуватися до серйозної глобальної гри. Західні кола сподіваються, що обіцянки символічної присутності на авансцені змусять Москву поводитися пристойно і не заважати готуватися до нових викликів. Головним серед них є Китай.

Кремлю доведеться усвідомити неприємну істину: "чинник Росії" для ліберальної спільноти став інструментальним. Коротко кажучи, засобом для досягнення важливіших для нього стратегічних цілей. Для цього Росію потрібно або ізолювати, або заспокоїти, щоб не заважала. Перетворення Росії на союзника ліберальної цивілізації, сприяння її модернізації і руху до демократії знято із західного порядку денного. Росія більше не мета. Росія – головний біль.

Росію сприймають як чуже утворення, якому довіряти не можна. Приблизно 66% західних респондентів дивляться на Росію негативно. А 77% ставляться з недовірою до Путіна. Такі настрої швидко не зникають.

Незрозумілим є запал російських оглядачів, котрі західні запрошення до танго вважають російською перемогою ("Про Росію заговорили!"). Тоді як вони оцінюють те, що запрошення виявилися пустушкою?

Незрозумілим є хід думок тих, хто каже: нам не потрібно в західний клуб (а хто нас туди реально кликав?), бо це обмежуватиме нашу свободу маневрування. Навіщо тоді Москва так прагнула повернутися до ПАРЄ й посадити туди Толстого зі Слуцьким? Щоб викликати у євродепутатів виразку?

Потрібно націлюватися на тимчасові комбінації, наполягають на своєму пікейні жилети: сьогодні з одним, завтра з іншим. Але тоді й політика інших гравців стосовно Росії буде аналогічною – жодних зобов'язань! Сьогодні з нами, а завтра проти нас. Як довго Росія може витримати це життя в Jurassic Park?

Ще незрозумілішим є оптимізм тих, хто вважає, що в Росії є перспектива стати вагомим членом "Великої Євразії", де лідером стане Китай. Але де гарантія, що Китай дозволить Росії брикати? І чому бути інструментом реалізації китайського порядку денного є бажанішим варіантом для Росії?

Те, як з Росією заграють, і те, як ми відповідаємо на загравання, навряд чи є приводом для державної гордині. І вже точно не привід для самоповаги.

Оригінал