Про небезпечну тотальну зраду

Чому так важливо боротися з тотальною зрадою? І чому важливо відзначати успіхи? Не успіхи політиків. Успіхи країни. Які є. Не дарма ж представники Євросоюзу, МВФ і просто фінансові інвестори постійно повторюють, що вражені прогресом України. Що країна за останні чотири роки зробила більше, ніж за попередні 20. Це говорять не українці, яких легко назвати продажними. Це говорять люди з боку.

Важливо про це говорити самим українцям. Не тому, що потрібно прославляти політиків біля керма. Як багато хто подумав. А заради того, щоб уникнути реваншу. Щоб останні чотири важких роки не пройшли даремно. Щоб ми не розгубили те, що насилу здобули. А нічого не допомагає реваншу більше, ніж тотальна зрада.

Половина розмов між людьми з бізнесу, фінансистами, креативним класом зараз зводяться до того, що робити, якщо на президентських виборах переможе Юлія Тимошенко. Потім ці розмови плавно переходять до теми, куди ж в такому випадку іммігрувати. А другий тур Тимошенко-Рабінович або Тимошенко-Бойко не тільки лякає і воскрешає фантомні болі 2009 року, а й нагадує голлівудські блокбастери "хижак проти чужого". Усі бояться Юлю. Але не саму тендітну жінку, і не те, що вона когось там посадить в тюрму. Всі бояться того, що вона може зробити з країною. Це ризик. Який ближче до виборів стане основним. І для інвесторів. І на валютному ринку.

Є надія, що цей ризик не реалізується. Але надія надією, а всі управлінці знають, що потенційні ризики необхідно мінімізувати. Потрібно зробити все, щоб шкода від імені популіста була мінімізована. І йдеться не про улюблену іграшку - міняти Конституцію в залежності від політичного моменту. Важко навіть уявити, щоб перед інавгурацією Трампа американські еліти змінювали Конституцію, відбираючи повноваження у президента. Йдеться про те, щоб максимально ускладнити потенційний реванш.

Якої шкоди може завдати Тимошенко? Яка шкода від популіста? Реванш. Це може бути одночасно і реванш Путіна, і реванш популістської бездарної економічної політики, яку проповідувала Україна більшу частину своєї історії. Тому так важко дати відповідь іноземним інвесторам, чому Юля - це так небезпечно: тому що вона проросійська чи популістка? Адже самому собі складно відповісти, що гірше.

І не помічаючи успіхи, ми допомагаємо реваншу. Не помічаючи, що економічна політика останніх років призводить до зростання економіки, яке випереджає інфляцію зростання доходів населення, що настрої і споживачів, і бізнесу поліпшуються, ми ризикуємо, що цю економічну політику легко змінять. Важливо розуміти, що ефект від економічних рішень приходить через місяці, а іноді й роки. І як зростання економіки США зараз не має нічого спільного з політикою Трампа і триває по інерції, так і девальвація 2014 року, наприклад, була зумовлена бездарною економічною політикою Януковича. Вони підпиляли всі ніжки стільця і втекли, звинувачуючи потім з Москви всіх і вся в тому, що стілець впав.

Якщо не говорити про те, що завдяки тільки першим крокам в медичній реформі вдалося зменшити вартість закупівель ліків на 40%, поліпшивши при цьому якість препаратів, то реваншист легко відіграє все назад. Відбере закупівлі у міжнародних експертів і задовольнить своїх спонсорів з медичної мафії.

Якщо не говорити, що впровадження автоматичного повернення ПДВ через єдиний реєстр - це величезний прогрес, то реваншист легко це скасує. Адже суспільство не знатиме, що це важливо.

Якщо не говорити про те, що Україна провела ефективну макроекономічну стабілізацію, що дозволило зменшити дефіцит бюджету, і тепер боргове навантаження на країну постійно знижується, то популісти легко роздують дефіцит, щойно у них з'явися можливість позичати гроші. А у проросійських популістів завжди буде можливість взяти гроші на сході. І так, боргове навантаження саме знижується, нехай і абсолютна цифра боргу зростає. Значення має лише відносний показник, відношення держборгу до ВВП. І це відношення тільки за 2017 рік знизилося з 80% від ВВП до 73%. І продовжує знижуватися в 2018 році.

Якщо не говорити, що незалежний Нацбанк і нове банківське регулювання - це величезний успіх, то реваншист легко все прибере. Вручну управлятиме Нацбанком, запустивши верстат по друку гривні. Чим це закінчується, ми всі знаємо.

Якщо не говорити про те, що Нафтогаз забезпечив нам де-факто газову незалежність від Росії, перейшовши на європейські поставки, то реваншист легко все поверне назад. Домовиться з Газпромом (а там дуже чекають змін в 2019 році і навіть прямо про це говорять). Знову отримає політичну ціну на газ, за яку ми зазвичай дуже дорого платили. І так, знизить тарифи. Це не відчують пенсіонери та бідні люди, які отримують субсидії. Зате порадіють ті, хто сидять на газових схемах, і роками заробляли на різниці в ціні.

Якщо не говорити, що за останні роки Україна зробила ривок в розбудові армії, що кордон не рухається, що на дипломатичному полі ми домоглися максимуму з можливого (о, Путін не здався, як же так), то реваншист, який прийде, відразу підпише капітуляцію з Росією. А те, що наші популісти вміють підписувати такі договори з Путіним, ми знаємо.

І так, це абсолютно не означає, що реформи йдуть як треба. Реформи йдуть дуже повільно. У багатьох галузях нічого не змінилося. Тому ми ще дуже бідна країна. І глибина тієї дупи, в яку ми себе загнали до 2014 року, не дозволяє нам відразу стати Швейцарією. І це лише говорить про те, що треба прискорювати реформи, вимагати реформ, а не відкочуватися назад.

Чому у Путіна так легко вийшло знищити демократію в Росії? Тому що саме демократію росіяни звинувачували в кризі, яка в 90-і була неминучою. Вони отримали щеплення від демократії. Те ж саме в контексті реформ може статися і у нас. Якщо суспільство не знатиме, що реформи працюють, то з нами трапиться щеплення від реформ. І як результат - реванш. Популістський. Проросійський. Який приведе країну до рівня Венесуели.

Оригінал