Світ перестав любити Росію

Як довго можна повзти зі зламаним хребтом?

Світ перестав любити Росію. Навіть ті нації, які відчували до нас - як, наприклад, німці - романтичні почуття, встигли від них вилікуватися. Росія втрачала симпатії світової спільноти протягом останніх двох десятиліть. Але різкий поворот до нелюбові стався після нашого кримського "гамбіту".

У 2017 році опитування населення 37 країн на всіх континентах про їхнє ставлення до Росії, проведене PEW Research Center, показало, що 40% опитаних ставляться до Росії негативно. Відверто критично на Росію дивиться Європа - від 54% до 84%. Найбільш сильні негативні сентименти в Польщі, Нідерландах, Швеції, Франції, Німеччині, Великобританії, - пише Лілія Шевцова для "Радіо Свобода".

На Близькому Сході нелюбов до Росії висока в Йорданії та Туреччині. Але і в Ізраїлі 61% опитаних говорили про недовіру до Росії. У світі знайшлися тільки три країни, в яких позитивні почуття до Росії превалюють над негативним ставленням - В'єтнам, Греція і Філіппіни.

РФ викликає особливе нетравлення шлунку в американців - 72% кажуть про своє негативне сприйняття Росії.

А як світ ставиться до президента Путіна? В Європі 78% респондентів говорять про відсутність довіри до нього. 89% поляків, 88% іспанців, 87% голландців, 87% шведів, 80% французів не вважають, що "Путін робить правильні речі в міжнародних відносинах". Половина латиноамериканців, жителів Близького Сходу і африканців дотримуються тієї ж думки. Лише в Танзанії, Греції, В'єтнамі та на Філіппінах близько половини опитаних позитивно поставилися до діяльності Путіна на світовій арені. В цілому ж 60% опитаних на всіх континентах висловили Путіну недовіру як до світового лідера. Лідирують в негативному сприйнятті російського президента американці. У 2018 році тільки 13% висловилися про Путіна позитивно (у 2002 році таких було 42%).

Німці, які завжди відчували потяг до Росії, почали демонструвати розчарування кілька років тому. У 2016 році 50% німців вважали, що Росія не належить до Європи, а 64% говорили, що Путін не є "гідним довіри" партнером для Німеччини. Довіра німців до Путіна впала з 75% в 2003 році до 25% в 2017-му. Довіра французів до Путіна за цей період знизилося з 48% до 18%, англійців - з 53% до 19%, американців - з 41% до 23%. Судячи з усього, цей процес триває і сьогодні.

Світ, відмовивши Росії в любові, почав ставитися доброзичливо, з великим інтересом і повагою до Китаю. Тепер в світовому сприйнятті траєкторію глобального розвитку визначають саме США і Китай. Уже без Росії! До речі, Китай має шанси випередити і Америку за критеріями довіри і поваги. Опитування PEW показали, що за останні роки число країн, в яких США були більш популярні, ніж Китай, скоротилося з 25 до 12.

На питання, яка, на їх погляд, "найшанованіша нація" в світі, на Росію вказують 15% голландців, 27% німців і 36% французів. США вважають "найшанованішою нацією" 37% голландців, 35% німців і 46% французів. Китай - 49% голландців, 34% німців і 44% французів.

Звичайно, ми можемо проігнорувати відсутність симпатій до нас з боку навколишнього світу. Сильних світових гравців, як правило, не люблять. Але їх можуть поважати. Росія, однак, вже не може змагатися на цьому полі. Тим більше з Китаєм.

Ну і нехай не люблять і не поважають, скажуть у нас деякі. Росія буде доводити свою державність, свою винятковість і вимагати від інших визнання свого права на вплив силою. Але ось невдача: ввівши проти Росії режим санкцій, Захід обмежив для Кремля можливість використання будь-яких інструментів впливу, тим більше сили. Інші держави, включаючи Китай, не горять бажанням допомагати Москві вирватися із санкційного гетто, в яке Росію загнав Захід.

Втім, є сумніви в тому, що Кремль готовий демонструвати силу, побоюючись наразитися на нову відповідь Заходу. Москві доводиться ковтати, залишаючи без відповіді, принизливе вихваляння Дональда Трампа про те, що ось, мовляв, "у нас була реальна сутичка між Америкою і Росією, і вона завершилася сотнями жертв". Росії доводиться відмовляти в обіцяній допомозі сирійським курдам, щоб не провокувати відплату турецького лідера Реджепа Ердогана. Росії доводиться відвертатися, коли західна коаліція б'є по її союзнику Башару Асаду, нишком домовлятися з американцями про зони, по яких не потрібно наносити ракетні удари. Москва вважає за краще не помічати, коли Ізраїль ракетними ударами розносить в пил її сирійсько-іранських союзників. Росія змушена не помічати, як її союзники (зокрема, Казахстан) налагоджують мости з США. Москві доводиться ковтати приниження через те, що пхеньянський лідер не вважав за потрібне залучити Росію до процесу примирення Північної і Південної Кореї. Москві доводиться терпіти, коли США почали поставляти в Україну протитанкові системи Javelin.

Чи вважає світове співтовариство подібну поведінку доказом сили? Наскільки її імітація може допомогти Росії зберегти великодержавний статус? Кремль змушений підміняти міць і гординю "асиметрією", тобто дрібними пакостями і загрозою бити скло у сусідів. Вельми дотепний спосіб вийти з ізоляції!

Звичайно, можна погодитися на роль держави-одиначки і готуватися блукати світовою сценою або її "лаштунки" наступні сотні років. Але це повна відмова не тільки від ідеї державності, а й від залученості Росії в світові події.

Нарешті, найголовніше: як бути з російським самодержавством, яке Кремль намагається відтворити, зробивши нинішню владу нескінченною? Адже хребтом системи самодержавства є саме державність, визнана не тільки своїм населенням, а й усім світом! Як довго можна повзти зі зламаним хребтом?

Copyright © 2018 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода