Чи виживе Росія в нову епоху?
На наших очах руйнується ліберальний світовий порядок, який ґрунтується на американській гегемонії. Ми вступаємо в епоху, яка стане важким випробуванням для Росії.
Можна гадати, чи означає останнє послання президента Путіна Федеральним зборам примирення з Заходом, а вірніше з Америкою (решта Заходу не рахується!), чи стануть Путін і Трамп друзями або невдовзі один одного не виноситимуть. Важливіше інше: на наших очах руйнується ліберальний світовий порядок, що виник після падіння Берлінської стіни в 1989 році, який ґрунтується на американській гегемонії.
Причому, вбивають цей порядок самі американські лідери. Першим термінатором став Обама, який почав скорочувати глобальні зобов'язання США. Трамп загрожує лише завершити йде процес. Здавалося б, російська еліта, що довгі роки шантажувала світ своїм версальським комплексом та вила про "несправедливості" міжнародних відносин, має відкоркувати шампанське - адже Pax Americana (з лат. "Американський світ", - ред.) нарешті закочується!
Стільки років Захід намагався догоджати Росії, разом з Кремлем будував "потьомкінське" партнерство і робив вигляд, що вірить у лібералізацію Росії, коли та повернулася до самодержавства
Але іронія в тому, що ми вступаємо в епоху, яка стане важким випробуванням для Росії. Її владний клас ще не раз згадає, наскільки комфортним для нього був порядок, гарантом якого виступала Америка. Адже стільки років Захід намагався догоджати Росії, разом з Кремлем будував "потьомкінське" партнерство і робив вигляд, що вірить у лібералізацію Росії, коли та повернулася до самодержавства.
Російська еліта отримала можливість особисто інтегруватися в Захід, який так зневажає, і стримувати його всередині Росії. Кремль сумуватиме за Обамою, який виявився найбільш зручним для Москви американським лідером, бо намагався не дратувати його.
Але настають нові часи. На зміну глобалізації з її свободою торгівлі, відкритими кордонами і компромісами приходить улюблена Кремлем геополітика з її захистом суверенітету, балансом сил і опорою на військову міць.
Те, до чого прагнула російська влада, стає реальністю. Але наскільки наша правляча команда усвідомлює, що це за час? Адже це час хижаків і гієн: сильні держави, які можуть демонструвати міць, встановлюватимуть правила і захищатимуть своє право їх порушувати; слабким залишать роль гієн, які харчуватимуться залишками бенкету сильних. Саме цей час уособлює Трамп, який очолив хвилю світового націонал-популізму. До речі, Ердоган може виявитися ще досить інтелігентним представником цієї хвилі!
Це час хижаків і гієн: сильні держави встановлюватимуть правила і захищатимуть своє право їх порушувати; слабкі харчуватимуться залишками бенкету сильних
Так, націонал-популісти обожнюють Путіна, особливо, коли у них є можливість отримати фінансову компенсацію свого обожнювання. Але не будемо спокушатися тією роллю, яку вони відводять Росії - противаги Америці і одночасно тарана, який повинен підривати ненависну їм глобалізацію.
Так, західні прихильники повернення до геополітики (до речі, улюбленої доктрини німецького нацизму) будують плани щодо створення альянсу з Росією. Але для чого? Для того, щоб забезпечити Росії статус великої держави? Не смішіть! Вони мріють перетворити Росію в бастіон захисту від Китаю, щоб з насолодою спостерігати за їх зіткненням.
Так, вони готові віддати Сирію росіянам. Але для чого? Щоб Росія безнадійно загрузла в кривавому конфлікті на Близькому Сході. Ось, що пише шанований у російському мейнстрімі американський професор John Mearsheimer: США "потрібна Росія, щоб стримувати Китай"; Вашингтон повинен віддати Москві можливість вирішити конфлікт у Сирії, а "якщо громадянська війна там буде продовжуватися (хто б сумнівався, - Лілія Шевцова), то це буде вже російська проблема". Ось так-то!
Залишається надія на те, що Трамп налякає західних прихильників ліберального світу, що втратили волю, і вони зможуть підняти голову. Надія на Меркель, що вона встоїть серед уламків. Щоправда, Німеччина навряд чи захоче компенсувати американське лідерство, що відходить.
Поки ж світова антиліберальна хвиля піднімається. А це для Росії означає не лише посилення підозріливості навколишнього світу, не тільки підрив світових інститутів, не тільки боротьбу всіх сильних гравців за сфери впливу (в тому числі і з Росією), не тільки мілітаризацію міжнародних відносин, але й спробу Китаю заповнити вакуум, який залишає Америка, що заповзає у свою мушлю. А Китай, на відміну від Заходу, не має схильності до політесу, обіймів і почуття провини!
Чи є в Росії ресурси для того, щоб вижити в нинішньому Парку Юрського періоду? І яка буде для нас ціна цього виживання?
PS. Між тим, щойно затверджена президентом нова Концепція зовнішньої політики створює враження, що її творці, заявляючи про прагнення Росії зміцнити свої позиції як "одного з впливових центрів сучасного світу", все ж не розуміють, в якому світі вони опинилися.
