НАТО дав Україні козир в переговорах із західними путіноїдами
Кремль до кінця ще не відмовився від проекту "Новоросія". Україні потрібно більше приділяти уваги співпраці з Альянсом, де її союзниками виступають прифронтові держави - Польща, Естонія, Литва, Латвія
У середу, 13 липня, відбулося засідання комісії Росія - НАТО на рівні послів. За його підсумками генсек Альянсу Йенс Столтенберг заявив, що між НАТО і Росією не спостерігається зближення з приводу ситуації в Україні.
Кремль до кінця ще не відмовився від проекту "Новоросія". Україні потрібно більше приділяти уваги співпраці з Альянсом, де її союзниками виступають прифронтові держави - Польща, Естонія, Литва, Латвія.
Донбаська кривава авантюра може підтримуватися тільки за рахунок зовнішніх вливань із Росії. До речі, і в самій Росії проекти "русского міра" і "Новоросії" теж провалилися. Потік добровольців, людей, які самі охоче йшли воювати, грабувати, вбивати, типу "моторИл", виявився дуже обмеженим. Російське суспільство "не запалили" ці проекти. Багатьох зараз переслідує російська влада з дуже простої причини – вони нікому не потрібні в Росії, - пише Андрій Піонтковський спеціально для "Апострофа"
Москова не задоволена тим, що вони замість того, щоб стріляти в українців, почали повертатися. Люди з такою ментальністю небезпечні для російської влади. Їх украй важливо "утилізувати" там, використавши, як гарматне м'ясо. Занадто амбітних вже ліквідували, як Мозгового, наприклад.
Проте абсолютно цинічне ставлення до цих маргіналів не означає, що Москва повністю закриває проект "Новоросія". Є і протилежні сигнали. У декларації саміту НАТО 8-9 липня західні держави прямо говорять і про постачання Москвою озброєнь і про присутність російських військовослужбовців. Тиск на Україну триває, і Путін не готовий його зняти.
Інша справа, що на велику військову операцію Москва навряд чи піде. Особливо після останньої декларації саміту НАТО. У Кремлі розуміють, що в цьому випадку піднімуть рівень санкцій, почнуть передавати летальну зброю Україні і т. д. На сьогодні центральним для Москви є план Б: запхати "Лугандонію", як ракову пухлину, в політичне тіло України, нав'язуючи свою інтерпретацію Мінських угод.
Водночас низка бойовиків - Мельников, Гіркін і Губарєв - намагаються взяти участь у виборах до Держдуми РФ.
Навряд чи при цьому їх дуже підтримуватиме влада. Ще раз підкреслю - вони Путіну зовсім не потрібні в Росії. Одна справа Донбас - там нехай вбивають і самі здихають потихеньку.
А останнім часом, особливо після звільнення Савченко і після заяви Пєскова, що Донбас нібито хочуть віддати Україні з "гуманних міркувань", критика з ультраімперських позицій на адресу Путіна стала ще жорсткішою. Цих людей, безумовно, меншість у Росії.
У Москві ситуація дуже показова. Часто кажуть, що противників війни меншість, але це не так. На марші проти війни виходило по 50 тис. осіб. А коли ці "гіркіни" намагалися проводити свої мітинги в підтримку "Новоросії", їм вдавалося зібрати максимум п'ять тисяч. Активну політичну позицію завжди займає меншість населення. Наша меншість противників війни - це 50 тис., тобто в десять разів більше ніж меншість її активних прихильників.
Путін прагне, зберігаючи контроль над Лугандонією, запхати її в Україну, спокусивши українське суспільство ілюзією відновлення територіальної цілісності
Я не бачу великих змін у загальній політиці Москви. Так, там зрозуміли, що військова акція не пройде, завелику ціну доведеться за неї заплатити. Але планів підірвати українську державу, блокувати європейський вектор його розвитку в Кремлі не залишили. Сьогодні Путін прагне, зберігаючи контроль над Лугандонією, запхати її в Україну, спокусивши українське суспільство ілюзією відновлення територіальної цілісності.
Путін і Лавров обмовилися. Коли у них питали, чому тривають перестрілки на лінії припинення вогню, обидва відповіли, що поки Україна "не погодиться на політичне врегулювання", перестрілки не припиняться. Це прямий шантаж. Навіть ОБСЄ, пронизана російською агентурою, змушена була констатувати, що стрілянина ініціюється саме російською стороною.
Декларація Варшавського саміту НАТО дає великі можливості українській владі, якщо та, звичайно, захоче ними скористатися. Коли Олланд або Штайнмайер знову приїдуть до Києва і будуть всоте пропонувати Україні змінювати Конституцію і легітимізувати бандитів "Лугандонії", Порошенко просто може показати їм декларацію НАТО, підписану главами 28 держав, з її оцінками ситуації на Донбасі.
Все це ще раз підтверджує, що "нормандський формат" себе вичерпав. Риторика "нормандського формату" і НАТО - це небо і земля. Тому що в НАТО вашими союзниками виступають прифронтові держави - Польща, Естонія, Литва, Латвія, і Обама змушений з цим рахуватися. А нормандська група, особливо Олланд, - повністю на путінському боці, при цьому позицію Меркель постійно підриває її міністр закордонних справ. Послаблює позицію України в ЄС і вихід з ЄС її твердого союзника Великобританії.
Це ще раз підтверджує, що керівництву України варто більше уваги приділяти формату співробітництва з НАТО. А кожному західному путіноїду, що приїздить в Київ, у відповідь на його спроби викручувати Україні руки потрібно просто зачитувати вибрані місця з декларації Варшавського саміту НАТО 8-9 липня.
Текст публікується з дозволу редакції "Апостроф"
