Мова vs. Язык. Сьомий раунд! Орати-пахать.

Аналізуючи історичний шлях слов'ян, розумієш, що матеріальним підґрунтям і наріжним каменем їх цивілізації, було аж ніяк не птахівництво, не скотарство, чи, Боже збав, полювання з риболовством, а саме землеробство. Звідси випливає твердження, що усе їхнє життя мало підкорятися вимогам цієї професії. Отже, такі чинники, як теплий клімат і родючий ґрунт на шкалі цінностей слов'ян повинні були посісти одне з перших місць. Саме вони мали стати для них рушієм і, в той же час, головним критерієм при виборі нового місця проживання. Тим не менше, центральні області Росії, які вважаються місцем зародження так званих "русськіх", "русськіє" ж науковці вже 300 років поспіль намагаються заселити слов'янами. Свідомо ігноруючи той факт, що для землеробства ці землі мало придатні навіть зараз, коли більшість боліт та драговин вже висушено*, тайгу вирубано, а клімат за останнє сторіччя став набагато м'якшим ніж 1000 років тому. У ті часи, із примітивними засобами виробництва, ця місцина була непридатною для масового землеробства трошки більше ніж повністю! Ні, щось там вирощувати, посеред північної (відповідно, середньорічна температура нижче, кількість сонячних днів у році менше), заболоченої тайги (через це придатної для землеробства землі вкрай мало) та ще й на піщаних ґрунтах (які не витримують жодного порівняння із чорноземами), при певних зусиллях, звичайно, можна було б, але ось у чому річ – людина завжди шукає де легше, а не навпаки. Тому на землях, мало придатних для землеробства, слов'яни, для яких обробіток землі був усім і навіть трошки більше, не будь дурними, просто ніколи б не оселилися. У протилежному, ґвалтуючи логіку і здоровий глузд, нас хоче переконати російська "наука", хоча у даному разі більш доречним буде формулювання "відділ пропаганди". Одначе, у теореми "русськіє не слов'яни" є декілька шляхів доказу і "географічний" – це лише один з них…

Логіка, спираючись на інтуїцію, переконливо доводить, що якщо слов'яни, які у сиву давнину були колись одним-єдиним народом і займалися, знову ж таки, з давніх-давен обробітком землі, то й відповідні поняття, які стосуються цієї галузі, в усіх слов'янських мовах мають бути однаковими. Після невеличкої перевірки з'ясовується, що це і справді так. Українською процес обробітку землі споконвіку звучить як "орати", в інших слов'янських мовах, згідно етимологічного словника М. Фасмера, це поняття майже нічим не відрізняється: болг. ора́, сербохорв. о̀рати, о̀ре̑м, словен.oráti, оrа̑m, órjem, чеськ.orati, словац. оrаt', польск. оrаć, верх.-лужицьк. worać, ниж.-лужицьк. woraś. І ось тут, за дивним збігом обставин, версія побудована на особливостях географії Залісся отримує перше підтвердження з боку лінгвістики. Адже єдине виключення з цього переліку – це "русській" язик, у якому обробіток землі позначається докорінно іншим словом – "пахать"!

На перший погляд – це лише незначна відмінність у цілому ряді інших, їй тотожних. Проте, якщо дослідити це питання трошки глибше, з'ясовується, що насправді, за цим поняттям приховується кардинально інша(!), геть не схожа на слов'янську, але вже СИСТЕМА понять! Яка, в свою чергу, була сформована народом, який хоч і контактував зі слов'янами (про що свідчить наявність запозичень), проте не мав до них жодного відношення! Щоб наочно продемонструвати Вам усю глибину і ширину прірви, яка відділяє "русськіх" від слов'ян, побудуємо два рядочки однокореневих слів:

Між іншим, слово "пахать"у "русському язику" має декілька значень:

1. Розрихлювати, обробляти землю для посіву за допомогою спеціальних засобів.

2. перен., розм. Багато/інтенсивно/важко працювати.

Зверніть увагу, обробляти землю = робити багато/інтенсивно/важко! У жодній слов'янській мові Ви такої асоціації не знайдете! Спробуйте відчути різницю між стародавніми слов'янами, для яких орання було ледь не сакральним процесом, і "русськімі", для яких "пахать" – це просто багато важкої роботи! Як Ви бачите, наявна не тільки відмінність у лексиці, яка проявляється побудовою абсолютно різних рядів однокореневих слів, але ще й відмінність у сприйнятті світу, тобто, ментальності. І це ще один, досить прикметний штрих до загального портрету, який свідчить про неслов'янське походження північних сусідів.

Цікаво, що якщо "пахать", то такий великий клопіт для "русськіх", то що ж цей народ робить із задоволенням? Відповідь на це питання, в принципі, не складна. Як вже згадувалося вище, територія, на якій зародилася Московія/Росія – це тайга із значною площею боліт. Займатися землеробством у віковічному лісі складно, а от для вилову риби, збирання ягоди та полювання – це майже ідеальні умови! Власне, пращури "русськіх" – фіни** саме цим і займалися тисячі років поспіль аж до того моменту, як їх колонізували русини. Зважаючи на те, що у мові цього народу поняття "ловитви" стало похідною від слова "хочу", тобто "охота", стає цілком очевидно, яка справа була для "русського" народу найулюбленішою. Між іншим, аналогічне походження має і слово "похоть"…

Але повернімося то теми статті, адже цікавинок, пов'язаних із темою землеробства у "русському язику" більше ніж досить! Наприклад, поруч із такими, запозиченими зі слов'янських мов словами як "оратай" та "орало", у "язику" існує таке чудове слово як "орать", тільки на загальнодержавному рівні вживається воно не у значенні "обробляти землю", а "кричати". В пару до нього – слово "орава", що позначає "безладне та шумне скупчення людей". Як ви бачите, за своїм змістом ці два поняття стоять доволі близько. Більше того, досить тривалий час вони вважалися однокореневими і омонімами*** (з точки зору "русськіх" лінгвістів) до слів "оратай" та "орало". М.Фасмер, наприклад, походження слова "орать" виводив наступним, досить дивним чином:

I ора́ть "пахать", орю́, орёшь. (значення у інших слов. мовах наведено вище)

Родственно лит. árti, ariù, ariaũ, лтш. ar̂t, аr̨u "пахать", лат. аrō, -ārе – то же, греч. ἀρόω "пашу", ср.-ирл. airim – то же, гот. аrjаn "пахать", тохар. АВ ārе "плуг", древн.-верх.-нем. аrt "вспаханное поле", а также ра́ло, ра́тай. Вероятно, первонач. атематический гл.; см. Вальде–Гофм. 1, 69; Траутман, ВSW 13; Мейе–Вайан 85; М.–Э. 1, 141; Шпехт, KZ 66, 29; Бенвенист, Festschr. Н. Hirt 2, 234. Сюда же Шпехт (KZ 68, 42) относит лит. ìrti "расходиться в стороны, разделяться, расщепляться", ст.-слав. орити λύειν, καθαιρεῖν (см. разори́ть).

II ора́ть, ору́, орёшь, сербохорв. о̀рити се, о̀рим се "отдаваться (о звуке)".

Вероятно(!), родственно др.-инд. вед. ā́rуаti "восхваляет, превозносит", греч. ἀρή, атт. ἀρά̄ "молитва", ἀράομαι "молюсь, умоляю", ἀρύω "кричу, говорю", ἀρύει ̇ἀντιλέγει, βοα ̇ἀρύουσαι ̇ λέγουσαι, κελεύουσαι, ἀρύσασθαι ̇ἐπικαλέσθαι, ἤρυσεν. ἐβόησεν ἤἐβόα (Гесихий, Еtуm. Маgn.), лат. ōrō, ōrārе "говорить; просить", хетт. arii̯a- "спрашивать, подобно оракулу", aruwa(i̯)- "почитать", арм. uranam "отрицаю".

Як ви бачите, два поняття, які пишуться і вимовляються абсолютно однаково чомусь мають геть різне походження. З точки зору "русськіх" лінгвістів, напевно, мав місце якийсь неймовірно дивовижний збіг обставин, адже в усіх інших випадках певне поняття спочатку позначає тільки якесь одне явище, і лише потім, на цю основу можуть нашаровуватися інші значення. Проте вже поверхневий аналіз доводить, що ніякого збігу обставин не було, а пан М.Фасмер просто маніпулює фактами і підмінює поняття. В той час, як "орать" у значенні "кричати" поширено на усій території Росії, у значенні "обробіток землі" воно зустрічається лише на північно-західних територіях, які відповідають колишній Новгородській республіці. Тобто, по суті, воно є діалектним словом, про що пан Фасмер чомусь "забув" вказати.

Однак, з урахуванням вищевказаної поправки, загальна картина набуває зовсім іншого вигляду. Зважаючи на провідну роль, яку відігравало землеробство у житті слов'ян – поняття "орати", в принципі, можна вважати однією із характерних позначок цього етносу. В зв'язку з цим, одразу виникають запитання до новгородського діалекту, який має чіткі паралелі з усіма іншими слов'янськими мовами, на відміну від "русського язика", до якого він формально належить. На цьому фоні, цілком логічним буде припущення про захоплення цієї території "русськімі" декілька сотень років тому. Але те, що у лінгвістиці лише гіпотеза, з позиції історії – доконаний факт****! Щоб продемонструвати, наскільки мова словен (ільменських) навіть після декількох століть окупації, геноциду та майже повної асиміляції була близькою до слов'янських мов взагалі та української зокрема, наведу декілька цитат:

У ХІХ(!) ст. В. Даль писав у листах до Михайла Максимовича: "Ви, здається, першим помітили схожість північного великорусського говору з південним, новгородського з київським. Це тому, що на півдні сиділи слов'яни, а по усій Великоруссії – чухонці(!) різного походження … У Шенкурі і Колі ви почуєте ще більше київських слів, які тут збереглися, ніж у Новгороді, слів, яких немає більше ніде, на усій проміжній двохтисячоверстовій смузі(!)…Набагато більше половини(!) земляків наших – зрусівша чудь(!); від цього, ймовірно, і різні говори. Подивіться у Твері на Карел, у Нижегородській, Пензенській, Симбірській та інших (губерніях) на Мордву, Чуваш – вони обрусіли на очах наших (ХІХ ст.!!!), і нинішнє покоління не знає більше своєї мови. Теж саме бачив я і у Пермській, В'ятській та Орловській (губерніях); нехай вирішує Погодін, як історик, якого покоління чухонціжили в Орловській (губернії), але це чудь. Одна половина курського населення також."

Цікавий момент. Те, що наші північні сусіди вважають "ісконно русськой земльой" для лінгвіста В.Даля було не більше, ніж двохтисячоверстовим проміжком, який населяли чухонці різного походження!

"Коли вперше, - писав Костомаров, - я почув новгородський говір, я сприйняв мовця за малороса (русина/українця), який наче намагається розмовляти великоруською". (Костомаров М.І. Збірник творів.— СПб., 1903. — Кн. 1. С.207.)

"За спостереженнями Костомарова, населення Новгородщини навіть у ХІХ ст. вживало чимало слів, яких не знав русській язик, як, наприклад, "коваль", "парубок", "шукать", "жона", "дівіця", "травіца", "що" замість "что" и т.д. Основним типом сільського поселення у Заліссі була "деревня", а у Новгороді основний тип сільського поселення звався "селом". (Зімін О. О. Росія на межі XV–XVI століть (Нариси соціально-політичної історії).— М.: Мисль, 1982.— С. 31.)

Повертаючись до етіології слова "орать" можна зазначити, що спостерігається чіткий розподіл між слов'янським світом, де воно вживається у значенні "обробіток землі" та проміжною смугою, заселеною чухонцями-"русськімі", які вживають його у значенні "кричати". Оскільки ці два етноси межують один з одним, то з великим відсотком ймовірності це слово, змінивши згодом його значення, хтось із сусідів таки запозичив. Але хто? Цікаво, що відповідь на це запитання можна отримати з позицій різних наук декількома різними шляхами.

З точки зору історії таке питання взагалі не варте обговорення. Адже це саме слов'яни у VІІ ст. першими розпочали освоєння територій навколо о. Ільмень, асимілювавши при цьому місцеві фінські та балтські племена****. Саме від словен їхні сусіди фіни перейняли землеробство. Тому для історика першість значення "обробіток землі" перед "кричати" цілком очевидна і не викликає жодних сумнівів.

Лінгвісти, напевно, звернули б вашу увагу на те, що "орать", як землеробський термін, використовується не тільки у слов'янських, але ще й у ряді інших індоєвропейських мов (див. I орать). Особливу цінність у цьому відношенні представляє собою литовська – єдина мова, з поміж усієї індоєвропейської родини, яка є найбільш консервативною і через це максимально наближеною до стародавнього, первісного варіанту індоєвропейської мови. Цікаво, що лит. слово "ìrti" - "розходитися в сторони, розділятися, розщеплюватися" (в той час як орати - "árti") повністю відображає суть процесу обробітку землі ралом, яке представляє собою, по суті, лише дерев'яний крюк.

На цьому фоні пояснення етіології слова "орать" за допомогою тієї ж індоєвропейської групи, але вже у значенні "кричати" (див. IІ орать) більше нагадує спроби натягнути сову на глобус. Запитання виникають буквально після першого ж слова: "Вероятно,…". Тобто, це треба розуміти так, що абсолютно все написане далі є не більше ніж припущеннями, а якщо відвертіше – фантазіями М.Фасмера на задану тему? Прикметним також є те, що цей науковець, уражений імперськими амбіціями, вважає обидва значення "орать" омонімами, свідомо ігноруючи при цьому історичні дані щодо колонізаційного впливу слов'ян по відношенню до фінів/"русськіх" та характерні особливості самого процесу орання, які ми обов'язково розглянемо нижче.

Характерно, що у ранніх письмових пам'ятках Русі слово "орать" зустрічається виключно у землеробському контексті. Відома цитата з книги пророка Ісаї (2,4): "… і перекують свої мечі на орала, і списи свої – на серпи". У "Слові о полку Ігоревім": "Тоді по руській землі рідко ратаї покрикували, але часто ворони граяли*****, трупи між собою ділячи…".

Нарешті, з глобальної точки зору можна зазначити, що слов'янські мови за своєю будовою є синтетичними, в той час як російська – аналітично-синтетичною. Подібна структура завжди характерна для більш молодих чи сильно змінених у порівнянні із стародавніми варіантами мов.

Для археологів відповідь на питання про першість одного із двох значень також особливих складнощів не представляє. Землеробство (орання) було відомо слов'янам вже з давніх-давен. Зокрема, на території України хліборобством займалися вже 5-6 тис. р. тому, в той час як у Заліссі воно стає відомим тільки із VІІ ст. і то, виключно завдяки освоєнню цього краю вищезгаданими слов'янами…

Як ви бачите, значення "кричать", поширене у "русськіх", є вторинним по відношенню до загальнослов'янського "обробляти землю". Проте, як взагалі так сталося, що ці два поняття настільки тісно переплелися між собою? Щоб це зрозуміти, потрібно лишень ознайомитися із описом цього процесу. Справа в тому, що раніше, іще якихось 100 років тому, коли поняття суцільної механізації ще не стало повсякденною реальністю, а було справою далекого і світлого майбутнього, наші пращури орали землю волами чи конями. Оскільки керма у цих тварин не передбачено в принципі, а руками ратай мав тиснути на орало, то єдине, що йому залишалось – це голосове керування. Власне, саме через це, процес орання супроводжувався постійним покрикуванням, яке, до того ж, було чути доволі далеко. Так от, коли на цей крик із найближчого лісу позбігалися до ільменських словен чухонці-"русськіє", які до цього часу ніколи із обробітком землі справи не мали, і здивовано запитали: "Люди, а что это Вы тут делаете?!", то хлопці їм чесно відповіли: "Оремо!". Ось приблизно таким чином, у русському язику слово "орать"і набуло значення "кричать"!

Не менш цікавим є походження іншого "русського" слова – "орава". У наших сусідів ним позначають "безладне та шумне скупчення людей". Незважаючи на опубліковані у 1967 р. словникові матеріали кашубської мови, серед яких було слово "orava" у значенні "взаємна сусідська допомога під час оранки(!)" (однокореневе з "orati" - "обробляти землю") у деяких етимологічних словниках русського язика і досі можна побачити наступне пояснення:

орава

Искон.(!!!) Считается суф. производным от ор(а) "крик" (ср. держава — от дьржа, см.). В таком случае исходно орава — "кричащая толпа". Школьный этимологический словарь русского языка. Происхождение слов. — М.: Дрофа Н. М. Шанский, Т. А. Боброва 2004 (!)

Шахрайство від науки. По іншому і не скажеш… До речі, кашубське слово "orava" є ще одним, досить переконливим доказом, який свідчить про спільне походження і в той же час запозичений характер "русськіх" слів "орать" та "орава" від загальнослов'янського "орати" - "обробляти землю".

Зверніть увагу на ще одну цікавинку. Наскільки точно "русськіє" спромоглися описати зовнішню сторону процесу "взаємної сусідської допомоги під час оранки" з боку стороннього спостерігача, який, в той же час, СУТІ самого процесу абсолютно не розуміє! Адже коли на ниві одночасно, у різному напрямку, рухається десятки зо два чоловіків, які при цьому постійно покрикують, то краще описати це явище словами ніж "безладне та шумне скупчення людей" або "натовп, що кричить" навряд чи можливо!

У контексті усього вище написаного вельми цікавим стає і походження поняття "пахать", а також пов'язаних із ним однокореневих слів. Незважаючи на його чужорідність по відношенню до загально прийнятого слов'янського "орати", і в зв'язку з цим – очевидне неслов'янське походження, "русськіє" лінгвісти на чолі з М.Фасмером, тим не менше, намагаються за будь-яку ціну віднайти у цього слова слов'янські корені.

I паха́ть

пашу́ I, чеш. рáсhаti "делать, учинять", диал. "пасти скот", слвц. рáсhаt᾽ "совершать, производить", польск. расhас́ "копать", "причинять зло".

Давно відомо, що людина може вимовити лише обмежену кількість звуків. Через це, цілком закономірно, що співзвучні слова будуть знаходитися в усіх мовах світу. Наочний приклад ми бачимо і цього разу, проте жодне з цих слів не в змозі пояснити походження російського поняття "пахать" у значенні обробіток землі!

Гадательно(!) сравнение с лат. рālа "лопата, заступ" (возм., из *pastlā), pastinum "мотыга для вскапывания и взрыхления виноградника" (Авэ, МSL 4, 85; Фик I, 672; Фрёдэ, ВВ 16, 208; Вальде 553; Педерсен, IF 5, 52; Младенов 414); иначе о лат. словах Вальде–Гофм. 2, 236; Мейе–Эрну 842, 861. Сравнивают также с осет. fаdуn "раскалывать", арм. hаtаnеm "отрезаю, разрезаю на куски", hatu "пронзительный, острый" (Петерссон у Вальде–Гофм., там же). В последнем случае слав. -х- вторично. Другие предполагают связь с пасу́ (Голуб 188). Если принять во внимание характер великорусск. вспашки сохой, которая своим отвалом ОТОДВИГАЕТ разрыхленную землю в сторону, то напрашивается отождествление *рахаti "пахать" и *рахаti "МЕСТИ, махать"; см. особенно Зеленин, RVk. 14 и сл. (с иллюстр.); см. Филин, 103.

Обговорювати припущення, які розпочинаються із слова "Гадательно…", взагалі немає ніякого сенсу! Їх достовірність наближається до від'ємних величин… Тут цікаве інше, пан М.Фасмер нарешті згадав про особливості орання, які були проігноровані ним при дослідженні етіології слова "орать". Проте це жодним чином не заважає йому, вже в котре, підмінювати поняття. Мести і відсувати – це все таки різні, як за механікою так і за результатом процеси. Для чого знадобилося подібне, притягнуте за вуха порівняння, стає зрозумілим із наступного абзацу…

II паха́ть

пашу́ II "мести", "чистить печную трубу", диал., арханг.(!) (Подв.), пахну́ть, ст.-слав. опашь οὑρά (Супр.), болг. па́хам "мету, чищу" (Младенов 415), сербохорв. па̏хати, па̏ха̑м "обметать пыль, сдувать", па́хати, па̑ше̑м "сдувать, чистить от пыли", словен. páhati, ра̑hаm "обмахивать", в.-луж. расhас́, расhnус́ "испускать дым, дымить (папиросой)", н.-луж. расhаś "обмахивать". Связано с па́хнуть. Вероятно, звукоподражание; см. Младенов 415; Преобр. II, 29. Иначе Хольтхаузен (Awn. Wb. 78), который сближает с др.-исл. fǫnn ж. "сугроб снега" (из *fazni-); см. также песо́к. Невозможно родство со ст.-слав. пѩти, пьнѫ "натягивать", вопреки Иоклю (AfslPh 28, 6).

…Таким нехитрим маневром пан М. Фасмер намагається перекинути мостик від чухонського (фінського) слова до слов'янського світу. Зауважте, що все це тримається лише на припущенні(!), згідно якого мести і відсувати це один і той самий процес! Тут ми знову змушені повернутися до новгородського говору, оскільки вживання поняття "пахать" у значенні "мести", поширене саме у межах колишньої новгородської республіки. В тому, що представники цього етносу були близькі до слов'ян важко сумніватися, але яке відношення до них мають окупанти-"русськіє"? Адже захоплення татарської Казані приблизно в той самий час і з тими самими наслідками, що і Новгорода не зробило мову фінів – так званий "русській язик" татарським! Тож з якого дива Фасмер виводить походження чухонських слів із слов'янського діалекту? З іншої сторони, якщо сміття новгородчани "пашуть", то вже обробіток землі вони, як і усі інші слов'яни, позначають словом "орать"! Але "русськіх" пропагандистів, пробачте, науковців такі дрібнички не бентежать!

* Обидві російські столиці – сучасна і колишня, Москва і Санкт-Петербург, були збудовані на болотах. Зважаючи на те, що для столиці намагаються обрати найкраще в усіх відношеннях місце, то факт будівництва на болоті стає досить прикметним. А ось іще один цікавий факт: між Москвою та Новгородом і зараз існує 500(!) км смуга боліт, і якби не насипне шосе вони б і досі залишалися непрохідними!

** Дет. див. "Етногенез русськіх. Частина 2. Фіни.".

*** Омоніми (від. грец. сл. "(h)omos" [хо'мос] - однаковий та "onytna" [о'німа] - ім'я) – слова, які співзвучні між собою, але мають різне походження.

**** Дет. див. "Етногенез русськіх. Частина 4. Словени".

*****Збиралися у великі групи, зграї.

Читати увесь цикл спочатку: Мова vs. Язык. Перший раунд!

Читати далі: Мова vs. Язык. Восьмий раунд! Україна - своя, Богом дана земля. Частина 1.