Вираз "німецький педантизм" у мене не асоціюється з німцями. Вони мені уявляються життєрадісно-розслабленими, із гальбами пива в руках та смаженими свинячими реберцями на тарілках. Зразком педантизму завжди залишатиметься мій дід, який усе життя прожив у селі на Київщині.
Якось о п"ятій ранку, збираючись із сестричкою рибалити, я мала нагоду спостерігати початок дідового робочого дня. Він чистив зуби, голився, одеколонився, розчісувався спершу тоненьким гребінцем, потім м"якою щіткою. Збоку цілком можна було подумати, що дід збирається на побачення. Але він одягав рукавички і йшов поратися.
Дідова корова й теля були такі ніжні й лискучі, що скидалися швидше на вгодованих і розбещених хатніх псів-переростків, ніж на велику рогату худобу. Свині були рожеві й добродушні, мов на виставці досягнень народного господарства. Курей дідуньо не ув"язнював в окремій загородці — вони вільно гуляли подвір"ям, зарослим м"яким споришем.
Вони дуже паскудять. Не встигатиму прибирати
Коли я вже дорослою побачила новий альбом гурту "Колібрі" із назвою "Принцеси не какають", то одразу згадала дідових курей. Він ретельно дбав про курячий імідж і завжди встигав непомітно прибрати неестетичний продукт їхньої життєдіяльності. Гусей і качок у господарстві не було.
— Вони дуже паскудять. Не встигатиму прибирати, — пояснював дідусь.
Я дивувалася:
— А навіщо прибирати? На те ж вони й гуси!
Дідуньо суворо відповідав:
— Щоб було, як у людей.
Та хоч скільки я ходила по сусідах, ніде не бачила подвір"я, подібного на дідусеве.
Я не тримаю вдома ні качок, ані гусей. Маю лише дітей і котів. Спостерігаючи за моїми сварливими прибираннями квартири, молодший син іноді єхидно запитує:
— Що? Хочеш, щоб було, як у людей?
— Ні, — кажу. — Хочу, щоб було, як у дідуневої худоби.
1 
1
Коментарі
2