— Велосипед у мене замість маршрутки. Щодня їжджу на роботу й у справах. Сам його зібрав. А для тренувань і змагань маю велобайк іншого класу, — каже гайсинчанин Руслан НАКОНЕЧНИЙ, 38 років.
Займається велоспортом. Бере участь в обласних змаганнях у стилі крос-кантрі — перегонах пересіченою місцевістю зі спусками та затяжними підйомами.
— Вісім років тому організували в Гайсині клуб велобайкерів, — розповідає Руслан. — Серед ініціаторів були мої товариші — Юрій Царенко, Сергій Кобзін, наш найращий механік Михайло Чишкун. Ми й раніше каталися по селах району. Та якось поїхали попід ліс у районі Белендіївки і натрапили на одну стежку. Там вирішили обладнати велотрасу. Там було багато сміття. Поприбирали. Із закопаного непотребу формували підйоми, робили спуски, трампліни. Привозили дошки для облаштування деяких елементів траси. Було багато зламаних лопат, розмитих дощами трамплінів, розчарувань. Але задоволення й перемог усе ж більше. Приємно, що до нашого клубу приєднуються молоді хлопці, які теж формують нові стежки. Усі разом виходимо на суботники, їздимо кататись у гори.
Руслан Миколайович показує фото з товаришами у карпатському селищі Пилипець.
— У горах особливе сприйняття дійсності, навіть інше повітря, — продовжує спортсмен. — Обираємо місця, обладнані підйомниками під гірськолижні спуски. Коли летиш, адреналін зашкалює. Педалі взагалі не крутиш, лише пригальмовуєш. Безумовно, є траси різної складності. У Буковелі, до прикладу, місцевість найбільше підходить для такого екстремального виду перегонів, як даунхіл (проходження важкої траси за певний час. — Газета).
Мій велосипед належить до середнього класу "ендуро". Він легкий, з алюмінію. Важить 13 кілограмів. Але це недешевий транспорт. Мало людей можуть собі дозволити купити такий новий байк. Бо лише вживаний вартує від тисячі доларів. Оригінальні запчастини й обслуговування теж обходяться в солідну суму.
Про гірський велосипед мріяв ще студентом — коли навчався в Уманському державному педагогічному університеті. Коли закінчив вуз і почав працювати, вирішив втілити мрію в життя.
— Зароблених грошей не вистачало на покупку велика, — зізнається. — Позичив чималу суму. Щоб віддати борг, кинув палити. Зекономлені на цигарках гроші віддавав протягом року. Це був чудовий стимул позбутися шкідливої звички.
Любов до велосипедів виникла в Руслана ще в дитинстві. У три роки він уже катався на двоколісному велосипеді.
— Тоді мені подарували двоколісного "Зайчика". Для надійності батько вчепив до нього захисні коліщата. Я сів, кілька разів прокатався і сказав, щоб ті коліщата зняли. На дорозі були ями, і я хотів в них заскочити, щоб можна було добряче підстрибнути, а "страховка" заважала. У дитинстві жодного разу не падав із велосипеда. Це зараз бувають невеликі травми. Тому дотримуюся принципу: у велоспорті захист — головне. Обов'язковими є шолом, рукавички й закрите взуття. Ніколи не сідаю на велосипед у в'єтнамках чи сандалях. На тренування чи змагання потрібно вдягати решту екіпірування, закритий шолом і навіть капу на зуби. Не люблю травмуватись, бо тоді витрачаю багато часу на відновлення. А я ось уже три роки поспіль не закриваю велосезон. Вважаю, що стиль життя на двох колесах не залежить від погоди.
Руслан Наконечний працює керівником гуртка "Технічний дизайн" на районній станції юних техніків.
8 
Коментарі