— Поможіть, уже не знаю, до кого звернутися, — телефонує до редакції 41-річна Ольга Ходіс, прізвище змінила. — Колишній чоловік не дає спокою. Ми 12 років розлучені. Він на будинок не має прав, прописаний у брата. Але постійно п'є, його виганяють, і мати від нього відвертається. Як нап'ється, одразу приходить до мене додому.
Жінка живе в селі Яківці на околиці Полтави. Скаржиться на свого колишнього чоловіка, 44-річного Ігоря. Розлучилися 12 років тому. Два роки тому той побив її, кілька днів не випускав із дому. Лікарі тоді сказали, що Ользі пощастило, бо травми могли призвести до смерті.
— У Київському райвідділі його харашо знають. Два года назад наніс мені травму і покинув помирать. Я після цього була в реанімації нейрохірургії. Йому "тяжолу" статтю поміняли на легку. Привіз купу документів і вийшло, що в нього більше прав, чим у мене. Виявляється, усім розповідав, що застав мене на гарячому. Доки йшов суд, із тюрми звонив і просив забрать заяву: "Я тебе не трогаю, розійдемося краями". Я тоді ще в лікарні була. Пожаліла, написала, що претензій не маю. З того часу немає мені спокою. Кожен день приходить, вибиває двері, виймає вікна, залазить у дім. Виїдає їжу, лягає спати. Кричить на нас із сином, що мішаєм йому віддихати. Йде алкогольний психоз. Бувало, й бив мене і малого. Сину 14 років, вчиться в школі. Ми з ним должни тікать із дому, бо коли той приходить п'яний, а я на нічній зміні, боюся залишати сина. Забираю до себе на роботу, працюю в лікарні молодшою медсестрою.
— Постійно пишу заяви, але участковий каже мені провіритися з головою. Складається враження, що він на боці мого колишнього чоловіка. Якось той вирішив мене вгамувати топором. 7 травня я йду з роботи. Він мені телефонує і каже: "Топор тебе жде дома". Я злякалася, викликала поліцію. Приїжджають, зайшла вмєстє з ними. Дійсно, тесак лежав у дворі, а його не було. Побачив поліцію, втік. По моїм заявам призначили суд аж на 22 червня. Боюся, він до того часу мене зарубає, — скаржиться Ольга.
За годину Ольга знову телефонує в редакцію.
— Ви хотіли поспілкуватися з моїм колишнім? Він знову прийшов п'яний. Я визвала поліцію. Приїжджайте, побачите на власні очі, — каже.
Ольга — худорлява невисока блондинка з короткою зачіскою. Мешкає в частині одноповерхового приватного будинку. Ділить один двір із сусідами. Одна з них, 34-річна Ірина, виглядає зі свого будинку. На подвір'ї за невисокою зеленою хвірткою заходиться від гавкоту чорний собака. На ґанку під дверима лежить Ігор, колишній чоловік Ольги Ходіс. Під спиною в нього шкура козла.
— Я ходила до сестри стірать. А тут він заходить у двір. Вспіла сину позвонить, щоб зачинився зсередини. Вискочить уже не встигав, — Ольга заходить на власне подвір'я з поліцейськими. — За сьогодні вдруге визвала. Удень поліція приїхала, вивела його з двору й відпустила. Він погуляв і знову прийшов.
Патрульним вдається привести чоловіка до тями та посадити на лавку. Ігор — середньої статури, має русяве волосся. Одягнутий у старі джинси, темну футболку та джинсову куртку. Виглядає неохайно, пахне алкоголем. Розмовляє нечітко.
— То нехай, як є, люди рішають. Оці, — Ігор показує на сусідку Ірину, що виглядає з-за свого паркану.
— Вже немає сили. Кожну ніч біжимо спасати Олю і сина од цієї людини. Оттягуєм його. Мій чоловік вікна вставляє, які Ігор виймає постоянно. Двері вибивав, — каже Ірина. — Він коли трєзвий, коли вопщє не п'є — золота людина. А як нап'ється… Лізе до всіх биться. Мої діти бояться виходити в двір.
— О, починається. Золота людина! А чого ж ти не золота, коли трезва? — обзивається до сусідки Ігор. Обводить мутним поглядом присутніх. — Ето все создавалося нашими руками 16 років. А то, шо ми 12 років в розводі… В неї характер дурацький. Побігла в суд, розвелася. Як вийшла, каже "поїхали домой". Я до неї повертаюсь каждий день, бо це любов. Я її не б'ю. Воспитую, бо вона дурна.
Ігор витирає сльози з очей.
— 16 год по одній тропінкє ходив. Як будеш жить?! — чоловік підвищує голос до колишньої дружини. Кричить на Ольгу, вимагає грошей. Поліцейські забирають його у відділок. Утім, визнають, ненадовго.
— Ми можемо забрати його на 3 години. Це час, щоб скласти матеріал. Не маємо права затримати його надовго. Якщо він повернеться і знову так себе поводитиме, треба викликати поліцію, — каже старший лейтенант поліції Ігор Василенко, 36 років.
Того вечора Ігор ще раз повернувся до Ольги. Нікого не застав — вона з сином ночували в сестри. Ігор вибив двері. Спав до ранку в будинку, потім пішов. Наступного вечора сусіди бачили його п'яного в іншому районі міста.
"Жодного права не має туди приходити"
— Ця жінка — власниця будинку. Колишній чоловік там не прописаний. Жодного права не має туди приходити. Не можна вчиняти такі дії, — каже начальник відділу комунікації відділення поліції №1 міста Полтави Володимир Пасічко, 42 роки. — Примусового лікування в нас немає. Якщо людина вчиняє хуліганство, можемо складати протокол. Покарання — адмінарешт. Посидить 15 діб, подумає. Якщо домашнє насильство — обмежувальний припис, щоб не міг туди підійти.
Ольга звернулася по допомогу до кризового центру для жінок і дітей організації "Світло надії".
— Надаємо жінці емоційну підтримку та юридичну допомогу, — каже директор кризового центру БО "Світло надії" Альона Чикурова, 46 років. — На жаль, часто суспільство не розуміє і не готове сприймати людей, які є жертвами домашнього насильства. Частіше потерпають від знущань жінки. Ми працюємо з такими родинами.
— Виявляється, на всіх заявах було написано, що вони "вирішені мирним шляхом". Якби не допомога антикризового центру, я би про це і не дізналася, — обурюється Ольга.
За сприяння юристів центру та правоохоронців, прокуратура винесла заборонний припис. Тепер, якщо кривдник спробує телефонувати чи наближатися до Ольги або її житла, його заарештують.
5 
Коментарі