"96 відсотків аграріїв не мають коштів, щоб купити землю" - Віталій Скоцик

7

Від тих, хто хоче вкрасти землю, як у 1990-х була вкрадена промисловість. Група народних депутатів звернулася в Конституційний суд, щоб той визнав мораторій на продаж земель незаконним. Найближчими місяцями може бути ухвалене це небезпечне рішення. Якщо запрацює вільний продаж землі, це буде останній танець олігархів на кістках держави.

Проблема не в бажанні! 96 відсотків аграріїв не мають коштів, щоб купити землю. Це дані дослідження, проведеного нещодавно в трьох областях Полісся – Волинській, Рівненській і Житомирській. Але така сама ситуація по всій країні. Фермерам на посівну не вистачає. У такі умови їх зумисне поставила влада, коли забрала спецрежим ПДВ і не дала натомість обіцяних дотацій. Фермерів по-шулерськи вивели з гри, щоб не заважали грабувати країну.
Якщо відкриють ринок, земля опиниться в кишені кількох магнатів, які звикли наживатися на всьому, чого торкаються їхні руки. Ті, хто хоче і вміє працювати на землі, стануть заручниками цих спекулянтів. Зараз народ має об'єднатися, щоб показати свою позицію. 80 відсотків людей – проти продажу землі в нинішніх умовах, коли господар і фермер не мають коштів. Тому збір підписів – це форма цивілізованого всенародного протесту проти розпродажу землі.

 

Влада намагається ігнорувати народ до останнього, доки півень не клюне, як кажуть. Тому електронна петиція нічого не змінить. Наша мета – передусім об'єднати якомога більше людей, які усвідомлюють, що земля – основа держави й економіки. Якщо в суспільстві народиться великий горизонтальний рух за збереження землі і цивілізовану реформу, то "нагорі" муситимуть рахуватися із цим. А щодо судів, то вони в Україні деградували настільки, що не виконують своїх функцій без настійливої вимоги громадянського суспільства. Якби не протести, Солом'янський райсуд Києва відпустив би головного податківця Насірова на всі чотири сторони. Конституційний суд також повинен розуміти, що за його діями пильно стежить суспільство.

Це дуже короткозорий погляд на ситуацію в країні. Бачимо стіни, але не бачимо те, на чому вони стоять – фундамент. Бачимо стовбур і гілля, але забуваємо, що без коріння це все всохне і завалиться. Земельне питання – це фундамент розвитку України. Це коренева система, яка має живити економіку. Земельні відносини мають давати можливість розвиватися підприємництву. Значить, зростатиме економіка й обсяги для фінансування оборони. Буде доступна аграрна продукція для мешканців міст, які зараз не встигають стежити за зміною цінників у магазинах. Якщо збільшимо експорт готової продукції за кордон, то і долар "спуститься з небес". Бо надходження валюти зросте. Земельна реформа допоможе вирішити всі гострі проблеми, які ви назвали.

Щоб зберегти землю у власності українського народу, ми пропонуємо заборонити її продаж іноземцям. Щоб не допустити монополізації – слід обмежити площу, якою може володіти або яку може орендувати одна особа.
Фермери, які живуть і працюють на землі, повинні отримати пріоритетне право купити її. Це досвід європейських країн, які захищають свого підприємця, а не олігарха.
В Україні найбільшим розпорядником землі є наскрізь корумпована структура – Держгеокадастр. У його управлінні 18,5 мільйона гектарів. Це землі, які давно треба передати в розпорядження місцевих громад. Це буде потужний удар по корупції, бо там, де громади контролюють ресурси, корупціонерам ловити нічого.
Ми провели чотири Земельні форуми, зібравши громадськість усіх областей. Експертна група при Аграрній партії разом із фермерами і представниками громад сформувала 16 напрямків земельної реформи. Ця реформа має чітку мету – розвиток села і забезпечення якості життя в містах.

Ми підрахували, що за умови втілення реформи, капіталізація української землі сільськогосподарського призначення становитиме 500 мільярдів доларів. Зараз – орієнтовно 21 мільярд доларів. Реформа дозволить створити близько трьох мільйонів робочих місць не лише в селі, а й у містах. Це зростання доходів кожного українця удвічі протягом п'яти наступних років. Це доступні ціни на продукти харчування і стабільна національна валюта. Це, зрештою, наповнення бюджету і багата країна, яка зможе утримувати сильну армію і матиме змогу себе обороняти.

 

Сполучені Штати я добре знаю. Свого часу навчався там в університеті Пурдью. Потім працював в американських аграрних компаніях, вчився ефективності, яку американці привносять у всі сфери.
Нещодавно у Вашингтоні відбувалася щорічна конференція Республіканської партії. Уперше за багато років республіканці мають більшість у Сенаті, в Конгресі і свого президента. Я їздив на цю конференцію – не по гроші і персональну підтримку, а по досвід ефективної політики. Мені цікаво, як діє політична сила з великою історією і величезною підтримкою в суспільстві. Республіканці зараз вибудовують свою стратегію розвитку держави, а від цього залежить і розвиток світу. Я зустрічався з головою Республіканської партії і спікером Конгресу США, іншими топ-політиками.

Усі політики, з якими спілкувався, прекрасно розуміють: Америці потрібна стабільна Європа. А стабільної Європи без стабільної України бути в принципі не може. Тому є чітка зацікавленість у врегулюванні і питання Криму, і питання Східного регіону нашої держави. Але думаю, що більш конкретних дій США слід чекати з середини літа, коли Штати виконають всю внутрішню роботу. А в України – своє домашнє завдання: реформи, реанімація економіки, боротьба з корупцією, захист кордонів.

Сам факт протестів – уже зміни. Це свідчить про дозрівання громадянського суспільства. Будь-які прояви демократизації в сусідніх країнах треба вітати. Зокрема, що демократичнішою буде Росія, то менше в неї буде агресії щодо нас. Я прикро вражений, що українська влада не зробила заяв на підтримку учасників протестів у РФ і Білорусі, не звернулася з вимогою звільнення затриманих. Нашу громадянську солідарність помітно в соцмережах, але на рівні політикуму – тиша. Це значить, що правляча команда України сама боїться народних акцій протесту. Прийшовши в свої кабінети на хвилі Майдану, вона боїться Майдану, активності вільних людей.

 

Він не став пасивним. Просто оговтується після нокауту. Людей вкинули в пекло злиднів недолугою економічною політикою. Знецінена гривня, постійне зростання цін і тарифів, війна з агресором – усе це змушує народ перейматися виживанням, а не розвитком. Але навіть у цих умовах діють антикорупційні ініціативи знизу.
Як би тяжко не було самим аграріям, але ми добилися, що парламент змушений був подовжити мораторій на продаж землі. Це заслуга людей, які вийшли на вулиці по всій Україні. Ми не дали вкрасти землю. Але головна антикорупційна боротьба ще попереду. І вона невід'ємна від перезавантаження влади на всіх щаблях. Народ повинен навчитися на виборах обирати гідних представників, а не мародерів, які його обдеруть.

Треба розвивати економіку переробного типу. Кожна держава робить ставку на свою конкурентну перевагу. Німеччина – на машинобудування, Японія – на електроніку, Швейцарія – на банківський сектор. Україна володіє чвертю світових чорноземів. Врахуйте, що в найближчі роки потреба в продовольстві в нашому перенаселеному світі зросте на 65 відсотків. Тому стратегія України очевидна – розвивати аграрний сектор, який вже зараз дає 41 відсоток ВВП. Потім зароблені на землі гроші вкладати в розвиток інших галузей.
Але важливо, який тип економіки ми обираємо. Уряд взяв курс на нарощення експорту зерна. Це провальна стратегія! Вона лише закріплює за Україною статус сировинного придатка. Треба розвивати переробну промисловість і торгувати готовим продуктом, який підніме прибутки в рази. Поясню на прикладі. В Україні продаються італійські макарони (паста). А треба, щоб Україна виготовляла пасту із власного зерна і продавала італійцям за європейськими цінами. Так само з усією продукцією рослинництва і тваринництва – потрібно навчитися якісно переробляти свою сировину. Тоді з'являться робочі місця з гідною оплатою праці. Сплачуватимуть податки, за рахунок яких можна підвищити зарплати освітянам, медикам, військовим, поліції. Країна перестане жебрати кредити.

 

Українська влада зараз схожа на алкоголіка, який пообіцяв, що "зав'язує". Йому позичили грошей і пристойного одягу. А він знову все пропив до нитки і заснув у трусах на асфальті. Кому він цікавий у такому вигляді?! Влада і українцям, і закордонним партнерам обіцяла жити по-новому, а потім ударилась у звичний дерибан. МВФ робить паузу, бо не бачить змін.

Україні варто розвивати економіку так, як уже було сказано, а не заганяти в борги наших дітей і внуків. Уже зараз кожен українець, незалежно від віку, винен 5 тисяч доларів. Наш уряд бере кредити, щоб проїсти їх і нічого не міняти. Я не проти кредитів МВФ, якщо самі урядовці з власних кишень платитимуть за них відсотки. Це було б чесно. І, судячи з декларацій, у наших топ-чиновників під матрацом гроші знайдуться. Якщо на заставу одному Насірову нашкребли 100 мільйонів гривень, то наша квазіеліта сама могла б скинутися на кілька мільярдних траншів.

Справжнім самоврядуванням ще не пахне. Декларувалося, що місцеві громади отримають більше влади і можливостей. Насправді їм навісили більше обов'язків, а влади так і не дали. Ми проаналізували, як живуть 366 новостворених громад, де вже відбулися перші вибори. Із них 233 – економічно не самодостатні. Тобто не мають ресурсів на забезпечення свого життя.
На місцеві бюджети цього року перекладено утримання освітніх і медичних закладів. Держава взяла на себе лише оплату праці педагогічних працівників і забезпечення медичних послуг. А зарплата технічного персоналу закладів, комунальні послуги – все це висить каменем на шиї місцевих громад. Достатніх фінансів вони так і не отримали.
А головне – громади не мають права розпоряджатися ресурсами, які є на їхній території – землею, лісом тощо. Наше бачення децентралізації складається з простих речей: владу, кошти і землю – громадам. 70 відсотків зібраних податків громади мають залишати на свої потреби. В їхньому підпорядкуванні повинно бути все, що стосується життя людей на місцях. У перспективі і місцевого суддю та шерифа мають обирати тамтешні жителі. І ми до цього рано чи пізно прийдемо.

 

Головна традиція – та сама, що й у всього народу: бути в Україні, разом із родиною. Я невибагливий у їжі, як і більшість сільських дітей, тому не особливо звертаю увагу на те, що на столі. Головне – те, що в серці. Христос дав людям урок воскресіння через самопожертву. Святкуючи Великдень, треба подумати, чим ти можеш пожертвувати для ближнього, для народу, для країни. Дуже часто головна пожертва – це приділити комусь свій час, якого всім нам зараз бракує. Вислухати і допомогти.